Ви не повірите – але я взагалі не зловтішаюся. Бо це настільки прогнозовано, що не викликає ніяких емоцій. Але – давайте розберемо свіжий пост скандальної колишньої української науковиці, яка втекла на Московію і…

І.

Ось її пост. Я буду частинами постити і розбирати. Поїхали.

Я спеціально виділив різні епізоди різними кольорами, щоб було зручніше обговорювати.

Червона цитата – тут я відразу згадав одну цитату із безсмертного “Освободителя” Володимира Резуна:

“Он улыбается мне. А улыбка его кажется собачьей. Когда-то очень давно на Дальнем Востоке я видел двух псов, прибившихся к чужой своре. Но свора рычала, не желая принимать чужаков в свою среду. И тогда один из этих псов бросился на своего несчастного товарища и загрыз его. Их борьба продолжалась долго, и свора терпеливо следила за исходом поединка. Один ревел, а другой, более слабый, жутко визжал, не желая расставаться с жизнью. Убив своего товарища, а может быть, и брата, весь искусанный и изорванный пес, поджав хвост, подошел к своре, демонстрируя свою покорность. И тогда свора бросилась на него и разорвала.
Почему-то бывший адъютант мне напомнил того пса с поджатым хвостом, готового грызть кого угодно, лишь бы быть принятым в свору победителей. Дурак. Будь гордым. Езжай в свою пустыню и не виляй хвостом, пока тебя не загрызли”.

Вона уже помітила – хоча, певно, і не зрозуміла, – що там вона завжди буде чужою. І що чужих там нічого доброго не чекає.

Помаранчева – тут от що цікаво. Начебто доросла, не дурна людина, можливо, навіть розумна. І, маючи під руками цілу купу інформаційних потоків – людина зрозуміла ту реальність тільки тоді, коли вона її гепнула по голові. А реальність – ще раз передивіться цитату, обведену помаранчевим кольором.

Зелена цитата – о, уже людина визнаЄ, що на Московії її, щиру прихильницю Русского Міра, щимлять так, як не щимили в Україні, де вона – ворог. Розумієте? В Україні так ворогів не пресують, як на Московії – холопів та підлабузників, які хочуть стати (але ніколи не стануть, бо див. вище) своїми.

Йдемо далі.

Синя цитата. Хо-хо, виявляється, видатна науковиця промишляла банальним написанням дисертацій таким же видатним науковцям. Ще й за такі смішні гроші. (А якщо це ще й за дві дисертації 15 тисяч рублів – 4,5 тисячі гривень…) Який же важливий елемент втратили українська наука та система вищої освіти! 🙂

Фіолетова цитата. О! Прекрасна фраза, яку, втім, сама Більченко теж не зрозуміла, хоч і сказала. Фраза, суть якої полягає у тому, що такі, як вона, в Україні потрібні лише як “сакральні жертви”. Як Бузина. От хто такий був той Олесь Бузина? Та ніхто. Порожнє місце. Єдина його по-справжньому яскрава поява в Русском Мірє – це саме його убивство. І Більченко, в принципі, чекало б те ж саме. Бо вона тільки і потрібна Русскому Міру – як інструмент для війни…

…а не – див. блакитну цитату – якийсь там “учитель і поет”.

Московія ж очевидно розуміє, що поети не зроблять взагалі нічого важливого у боротьбі Русского Міра із цивілізацією. Скільки там саме на поета-русскомірца в Україні звернуть увагу – чоловік 50, максимум? Та і учителі, в принципі, уже теж нічого не зроблять. Тобто зроблять однозначно більше за поетів – але це все одно у межах статистичної похибки.

До речі, саме тому Московія перестала гратися у ігри із “захистом русскоязичних”, “біндеровску загрозу Криму і Донбасу” та інші симулякри. Московія зараз прямим текстом говорить уже не про те, що треба когось захистити в Україну – а про те, що в Україні не повинно бути європейських і євроатлантичних інституцій.

Мета Русского Міра та сама, що і раніше – повернути Україну в стійло імперії. І усі ці більченки – вони потрібні Русскому Міру тільки для цього, Причому уже навіть не як агітатори (бо агітатори з них, як із гівна куля, та і не працює воно, за великим-то рахунком), а просто як трупики, які можна було б повісити на українських патріотів, на Україну в цілому.

А уж на самій Московії усі ці більченки і нафіг не потрібні. По-перше, своїх підлабузників як гівна за банею. По-друге, усі, хто треба, там вишколені і вишикувані, а її там знає іще менше людей, ніж тут. Ну, і по-третє – тут така ж історія, як і з протестами кримчан уже після окупації. “Вони забагато знають”. Вони ще мають певний набір скіллів – не подобається влада, треба піти і попротестувати. На Московії так уже не можна. А усі ці більченки, вони ж в Україні тільки тим і займалися, що протестували проти влади, проти “режиму”, проти країни. Ану як вони і тут раптом почнуть права качати? Ні-і-і, любонько, вали ти звідси назад до себе у Київ, хай тебе там приб’ють якісь корисні ідіотики (або спеціально проплачені люди) – оце нам від тебе тільки й потрібно.