Коли бумеранг повертається дуже швидко. І дуже страшно

Ми часто любимо говорити про бумеранг, який обов’язково повернеться, себто про те, що той, хто зробив якесь зло – неодмінно отримає його у відповідь. Це, звісно ж, в основному красиві слова. Але бувають такі історії, де бумеранг справді повертається. Про одну із таких – сьогоднішня розповідь.

Сезон-1982 в “Формулі-1” – сам по собі таке явище, про яке можна написати багато чого. Це 12 переможців Гран-прі (на 16 етапів, уявляєте!). І чемпіонство Кеке Росберга – із ОДНІЄЮ перемогою. Такого ніколи не було і навряд чи колись буде. 

Це, звісно ж, втрата другого Великого Божевільного, точніше, хронологічно першого. І саме про нього, але не тільки про нього – ця історія. А Великим Божевільним я назвав канадського гонщика Жиля Вільньова.

Він був любимчиком самого Коммендаторе, творця і власника “Скудерії Феррарі”, сіньора Енцо Феррарі. Він став віце-чемпіоном 1979 року, але його популярність базувалася зовсім не на голому результаті. Він був улюбленцем формулічної публіки за свій відчайдушний, справді божевільний стиль пілотування. Таких завжди, у всі часи люблять. Забуваючи, чи навіть не знаючи, якою ціною це дається їхнім кумирам.

Сезон-1980 Вільньов, як і уся “Феррарі”, провалив. 1981-го в “Скудерію” прийшов молодий француз Дідьє Піроні, з яким франкоканадець Вільньов швидко здружився. Неофіційна біографія Жиля говорить про те, що він проводив багато часу разом із Дідьє, разом гуляли, клеїли дівчат… Словом, були справжніми друзями. Он вони на фото удвох. Вільньов ліворуч.

В чемпіонаті у них справи йшли по-різному. Вільньов на новій, далеко не ідеальній “Феррарі” (починалася ера турбодвигунів) виграв дві гонки, став сьомим у загальному заліку. Піроні не піднявся у гонках вище 4-го місця (цікаво, що не аби де, а у Монако, там якраз виграв гонку його друг і партнер по команді), став 13-м, набравши утричі менше за Жиля очок.

Сезон-1982 також розпочався для італійської стайні складно. У перших трьох гонках – шосте місце Піроні та третє (анульоване через дискваліфікацію) Вільньова. Наступною зупинкою “Великого цирку” стала рідна для “Феррарі” Імола – автодром імені Діно Феррарі Гран-прі Сан-Марино.

У той момент у “Формулі-1” розгорявся потужний конфлікт між Асоціацією конструкторів Формули-1 та Міжнародною федерацією автоспорту. Питання було класичне і вічне – гроші. Фінансові права. Апогеєм конфлікту став бойкот Гран-прі Сан-Марино командами, які входили до Асоціації.

(Не вдаючись у подробиці, зазначу, що етап взагалі міг не відбутися – якби не зібралася потрібна кількість учасників. Але команда “Тіррелл”, яка спочатку була на боці Асоціації, дала задню – чим забезпечила кворум на Імолі.)

Фаворитами гонки були дві команди – “Рено” і “Феррарі”. В кваліфікації на перших місцях виявилися французи Рене Арну та майбутній “Професор” Ален Прост. А за ними були Вільньов і Піроні. В гонці довго лідирував Арну, але за 16 кіл турбомотор “Рено” на автівці Рене вмер – і в лідери гонки вийшли дві машини “Феррарі”. Вільньов і Піроні. Саме у такому порядку.

Далі трибуни побачили захоплюючу боротьбу між двома пілотами “Скудерії”. Боротьбу – якої не було. Справа в тому, що ще до гонки керівництво стайні чітко пояснило, що у випадку, коли обидва пілоти будуть лідирувати на трасі – перемогти має перший номер команди, Жиль Вільньов. Так, у “Феррарі” задовго до Міхаеля Шумахера побутувала командна тактика. 

Можна довго обговорювати етичність і чесність такої тактики, ми ж зупинимося на тому факті, що вказівка така була. І обидва гонщики про неї знали. Тож усі обгони Піроні Вільньов через деякий час анулював своїм поверненням на лідерську позицію. До того ж, переживаючи на те, щоб на болідах не закінчилося паливо, команда дала відмашку пілотам знизити швидкість.

Так вони і виїхали на останнє коло в гонці – Вільньов, а відразу позаду Піроні. Так вони і їхали майже до кінця. А потім сталося те, що сталося. Дідьє несподівано обігнав Жиля (той, пам’ятаючи про командну тактику і наказ берегти паливо, не планував оборонятися від партнера і їхав у досить спокійному темпі) – відібравши у нього перемогу.

Вільньов не добув на подіумі до кінця церемонії нагородження. І поклявся знищувати свого колишнього друга у кожному наступному Гран-прі. Але перший же етап після зради Піроні став для Вільньова останнім.

Жиль програвав кваліфікацію Гран-прі Бельгії своєму головному ворогу. І, намагаючись обійти його, вів болід на позамежній швидкості. Вільньов зачепив інший болід, злетів, перекинувся – і вилетів з кокпіта. Ударившись об огорожу, Жиль зламав шию. Перелом шиї у тому місці, де вона з’єднується із черепом, пошкодження спинного мозку стали фатальним для великого канадця. Того ж для у госпіталі Вільньов помер.

Ось відео аварії. Ролик починається якраз із подіуму Гран-прі Сан-Марино, того самого, де Піроні вкрав перемогу у Вільньова.

Піроні ж, ставши першим номером команди, фінішував другим у Монако, а, вигравши на нідерландському Зандворті, став лідером загального заліку чемпіонату. Життя нібито налагоджувалося. Але смерть Вільньова не стала останньою, до якої мав певне – нехай і не пряме – відношення французький пілот.

На Гран-Прі Канади його болід, який стояв на поулі, заглох прямо на старті. Майже усі зуміли об’їхати завмерлу “Феррарі” Піроні. Але не молодий, 23-річний Рікардо Палетті, який проводив лише другу гонку в “Формулі-1”. Він впилявся у червоний болід, його затисло у кокпіті “Оселли”, яка до того ж ще і загорілася. А через 25 хвилин, коли Рікардо таки витягли, його серце вже не билося…

Звісно, вина Піроні тут мінімальна і неумисна. Та й сам він не постраждав. І після 11 етапів (при 16 усього) продовжував лідирувати з 9-очковою перевагою (тоді це була рівно одна перемога) над англійцем із “Макларена” Джоном Уотсоном.

Першу кваліфікацію Гран-прі Німеччини Дідьє виграв – і виграв поул, бо під час другої квалі пішов дощ. Піроні виїхав на трасу, аби обкатати дощові налаштування своєї “Феррарі” – і на трасі зачепив “Рено” Алена Проста. Відео цього контакту я не знайшов, але очевидці стверджували, що він був дуже схожий на смертельну аварію Вільньова, якого гнала ненависть до друга-зрадника…

Піроні, на відміну від Вільньова, вижив. Отримавши “всього лиш” численні переломи ніг. Втім, повернутися у Королівські перегони він не зумів – ні у тому сезоні, ні взагалі. Хоча навіть з лікарняного ліжка Дідьє претендував на перемогу в чемпіонаті, аж поки за 2 етапи до кінця Кеке Росберг не виграв свою єдину гонку в сезоні-82 – обійшовши таким чином Піроні.

Дідьє Піроні, для якого жадоба перемоги заступила і дружні стосунки, і наказ команди, який цим, сам того не розуміючи, запустив зворотній відлік для Жиля Вільньова, сам не зумів завершити той сезон. І так і не став чемпіоном світу, закінчивши свою кар’єру автогонщика буквально за 3,5 місяці після втрати друга.

А ще за п’ять років Піроні загинув у гонці. Гонці на моторному катері. Його гоночний апарат “піймав” хвилю, підняту танкером, перекинувся – і убив свого пілота.

Все це, звісно, лише філософствування із ухилом в містицизм. Але мені чомусь здається, що десь там, нагорі чи унизу, не знаю, де саме – хтось так і не зміг пробачити Піроні ту Імолу-82…

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s