Як ми скинули Зеленського

Це було давно. Році десь в 2002-му. Чи 2003-му…

Я навчався тоді на філологічному факультеті Запорізького державного університету. У моїй групі була старостою чудова особь, еталонна, можна сказати. Приїхала із села, з усіх сил намагалася випендритися – зокрема, русифікуючись. Як смішно звучали її фрази до міських дівчат: “Дєвачькі, а што нам на сіводня задавалі пєрєкладать”. Ні, не з місця на місце, а “переводить”, перекладати (на парі німецької мови).

Кажу ж, такий типовий приклад совкожлобихи, яка заради того, аби “прийти к успєху”, піде на усе. От вона, значить, зробилася старостою (як саме, не знаю, хоч і маю припущення, але нє пойман – нє вор). Потім, уже після першого курсу, залетіла, вийшла заміж, народила – і за місяць чи тиждень відправила дитину зі своєю матір’ю в село. А сама тут жила в гуртожитку, доки не розлучилася.

(Зараз у неї все нормально, працює викладачем на факультеті журналістики, кандидат наук, здається. Хоча сама, наскільки я знаю, журналістом ніколи не працювала. Ну, це ЗДУ, чи то пак ЗНУ, там це була норма. Може, і зараз є, не в курсі.)

Була вона старостою, була, виклянчувала, в буквальному смислі вирюмсувала собі п’ятірки на екзаменах – і так вона нас заїбала, що ми врешті не витримали (хоча, за великим рахунком, нам та староста була цікава, як Зеленському історія України – є і є десь там, ну та й шо) і вирішили викинути її нахуй з посади.

Це була весела історія. Як ми збирали цей “заговор”, до речі, восени, як і Хрущова скидали, ага. Як вона відчайдушно чіплялася за свою посаду. Як її уже відверто лошили дівчата – мовляв, сядь уже і угомонися, нікому ти нафіг тут не впала. А вона прямо чуть не ревом ревла, так хотіла залишитися хоч при малюсінькій посаді.

Врешті справа дійшла аж до заступника декана факультету. Чи він тоді в.о. декана був, не пам’ятаю. Одним словом, до верховного арбітражу. А далі – я цю картинку, мабуть, ніколи не забуду. Вона у мене прямо зараз перед очима стоїть. Я авдиторію навіть пам’ятаю, де це відбулося.

Значить, зібралася уся чи майже уся група. Добиваємо ми нашу старосту, вона із останніх сил відбрикується, бачачи, що все, гайки їй уже. Приходить замдекана. І вона при ньому вирішила використати останній свій козир, просто-таки убивчий. Підняла голову, і з таким трагізмом в голосі, зі сльозами на очах: “Та я ж заради вас дитиною пожертвувала!” Ну, ви пам’ятаєте, я вище писав, що вона дитину невдовзі після пологів скинула на матір в село.

Хід був, ну, не те щоб сильний, хоча і сильний, може, теж – якщо не знати усієї історії. Але точно несподіваний. Ми навіть трохи прихуїли. І тут замдекана – от я ніколи до нього добре не ставився, бо він прийшов на зміну вигнаній ректором верхівці моєї кафедри (теорії літератури та журналістики), де працювали і деканша, моя наукова керівничка на магістерській роботі, і замдекана попередній, один із найулюбленіших наших викладачів (зокрема, і за те, що він був родом з Галичини, і його мова нас, прямо скажемо, надихала у русифікованому Запоріжжі) – так от, я до нового замдекана щоб аж так добре, то не ставився. Але тут треба віддати йому належне – він відреагував блискуче.

Звів брови і такий здивовано-співчутливо: “Та-а-аню! Так от і займайтеся дитиною, навіщо такі жертви!”

На тому наша війна була завершена, ми перемогли, а Таня все одно пробила собі магістратуру, там диплом з відзнакою, потім аспірантуру і місце на кафедрі у новоствореному факультеті журналістики. Але то уже була інша історія, яка мене мало хвилює, бо я навіть якби залишився в Запоріжжі, своїх дітей на той факультет би не пустив – знаючи, хто там викладає 🙂

Так я це все до чого розповідав. Учора один Зелебобій плакався, відповідаючи на питання журналіста Ткача, що він,  Зелебобій, мовляв, не має вільного життя, діти не можуть ніде у Києві нічого посвяткувати (і все через журналістів, зокрема), тож ото доводиться літати аж на Прикарпаття. Ну так от я і згадав ту історію – і ті слова замдекана.

Вова! Якщо ти так мучаєшся – то які проблеми? Пиши заяву у відставку – і відпочивай, насолоджуйся сімейним життям, ходи по ресторанах київських. Ти тоді нікого – ну, крім Гордона та, можливо, правоохоронних органів – не будеш цікавити 🙂

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s