Розкажу трохи про те, як наше місто живе у “червоній” карантинній зоні під час третьої хвилі епідемії коронавірусу в Україні.

Ідея написати про це з’явилася на вихідні.

До молодшого сина на святкування річниці народження приїздив хрещений тато. Гуляли з ним по місту. Для економії часу трохи під’їздили автобусами. (Взагалі по Франківську я автівкою майже не їжджу, а часто і зовсім пішки ходжу.) І от кум поїздив і сказав – да-а-а, а в Києві такого б не було. А чого саме не було – зараз напишу.

Буквально сьогодні їздив автобусом (комунальним; їжджу в основному такими, бо там є валідатори для картки “Галка” або на крайняк можливість оплати через “Приват24” або ApplePay) до лікаря. Стою на зупинці. Під’їжджає мій маршрут. Водій зупиняється. Не відкриває двері. І йде перераховує усі вільні сидячі місця. Перерахувавши, відкриває двері – і контролює, скільки людей заходить. 

Зайшло рівно стільки, скільки було сидячих місць. Усіх посадив. (Навіть мене, який не любить їздити сидячи.) І надалі, на зупинках, контролював – скільки виходить, скільки заходить, показуючи людям на зупинках кількість вільних сидячих місць.

По дорозі назад було те саме. Тільки сидячі місця.

Тепер про людей. Вийшло не спеціально, але зручно для дослідження, що моє місце було аж позаду. Тобто я двічі пройшовся по усьому автобусу (у “червоній” зоні вхід-вихід тільки на передні двері) – і уважно подивився на людей. Усі – у масках. У всіх маски вдягнуті правильно – не тільки на рота, а і на носа. Контингент – різний, старших людей більше за молодь (я їхав не у годину пік, тож на роботу народ уже в основному проїхав).

По дорозі назад у автобус зайшов дідо з маскою на підборідді. (Я теж іноді так ношу на вулиці, коли, скажімо, від лікаря до автобуса – щоб не заморачуватися із повним зніманням і вдяганням.) Йому зробила зауваження одна пані. Чи то не почув, чи то зробив вигляд, що не почув. Тоді зі свого місця встав водій і змусив діда вдягнути маску. Без криків і “йобтвоюмать”. Дід, треба відзначити, маску тут же вдягнув без суперечок. Усі інші – були в масках.

На тому тижні їхав здавати аналізи у годину пік. Тобто збирався їхати. На моїй зупинці автобус не зупинився – вільних сидячих місць не було. (Пішов пішки.)

Так от – кума, який живе у Києві, оце от у першу чергу вразило, що у транспорті усі у масках. По Києву, хоч я там недавно і був кілька разів, не скажу, а от, наприклад, у Запоріжжі – там да, там масковий режим ігнорувався, коли ми були, в принципі. Це, щоправда, було літо, якраз час “міжхвилля”. Але у нас у Франику і тоді (власне, з початку усієї цієї історії) маски у транспорті майже ніхто не знімав.

Я так собі думаю, що це усе через те, що ми у першій хвилі були однією із найбільш постраждалих областей. А у другій, навесні цього року – у нас взагалі була найкатастрофічніша ситуація серед областей. Пам’ятаєте, як у Богородчанах відкривали мобільний госпіталь? Отож. (Це саме тоді моя дружина, якраз у пікові тижні, потрапила до лікарні з коронавірусом – і ледве вичухалася після гіперглікемічних ковід-наслідків.)

Не скажу, чи це типово для усього Заходу, Львів, як по суті мегаполіс – все-таки, мені здається, відрізняється. Та й Стахів промишляв у них, а до нас хіба ото в Єзупіль заскочив, після чого швидко опинився у буцегарні, де йому саме й місце. Але от у нас у транспорті – отак.

А як у ваших містах люди (і водії) поводяться у транспорті під час карантину?

P.S. Ще один момент згадав. Гуляли з кумом на Вовчинецьких горах. Назад теж вирішили під’їхати автобусом. “Богданом”, там комунальних немає. Даю водію 20 грн трьома монетками. Повертає 5-гривневу. “Гм, – думаю, – як це? 15 грн за двох, 7,5 проїзд чи що?” Уточнюю проїзд. По 8. “О, – кажу, – так я вам ще гривню винен”. Та так – махає головою водій. Додаю йому гривню, іду до кума, а він, дочекавшись мене, і каже – а от у Києві тобі б скоріше три гривні здачі дали. Не знаю, не потрапляв у такі ситуації. Але отаке враження було у жителя столиці.