Геї, євреї, ліваки і Зеленський з Порошенком

До чого увесь цей набір в стилі андруховичевих “Рекреацій”? А от зараз розкажу.

Читав учора новину на ізраїльському сайті Haaretz. Тобто, звісно, спочатку побачив її зовсім не там – але дядя Вова, якщо хто не знає, отлічаєтса умом і сообразітєльностью, а також бажанням докопатися до першоджерел.

Отже, нарив я новину на Haaretz. Новина про те, що в Ізраїлі у анкети для донорів крові повернули пункт “батько/мати”. Замість “родітєль 1” та “родітєль 2”. Ось лінк, можете самі переконатися.

Так я що відзначив у цій новині. Пише, значить, журналіст цього видання, що рішення повернути старорежимну норму з’явилося after pressure from religious groups. Отакі, значить, релігійні групи злі, що натиснули на медиків, і їм довелося повернути “батька” і “матір”.

І все б воно, конєшно, так – але трошечки не так. Справа в тому, що після введення гендерно нейтральних найменувань (а вони з’явилися не after pressure from LGBT-groups, нє? 🙂 ) кількість донорів різко зменшилася. Так, через те, що релігійні ізраїльтяни (євреї, наскільки я розумію, хоча, може, і араби теж, але не суть) перестали здавати кров. Найшла коса на камінь, одним словом – ви нехтуєте нашими принципами? ну тоді от вам хуй замість крові. А тих, хто “за” “родітєлів” – їх або мало, або вони не хочуть здавати кров. Тож довелося потягти Рябка назад. Бо гендер гендером, а кров потрібна. 

Ну, Haaretz – це відома лівацька газета, тож нічого дивного, що вони обурилися такому рішенню. Але я от про що хотів сказати. 

B02fPuhIYAA6cZO (1)Що введення “родітєлів”, що повернення “батька/матері” – це наслідок pressure, тиску. Бо інакше це не працює в принципі. Чи не українцям знати про це, правда? Поки не почався тиск – законодавчий (а йому передував суспільний, підкріплений початком війни) – на мовний простір, українська мова перебувала десь у такому становищі, як на цій прекрасній картинці.

Без тиску не було б ні українського дубляжу в кінотеатрах, ні українських пісень на радіо, ні україномовних версій на сайтах. Не було б нічого. Все було б точнісінько як на картинці – бо тиск московитських грошей банально сильніший за тиск ефемерних українських грошей. Тож довелося вдатися до єдино можливого тиску – державного. І це правильно. (Як правильним – з точки зору Московії і пересічних московитів – був тиск на український культпростір. Їм банально вигідно було мати ще одну країну, де вони зі своєю мовою почувалися б як удома. От скажіть чесно – якби Україна була б колись імперією, і десь у Африці чи Латинській Америці були б країни з українською мовою, вам би зручно було туди подорожувати, працювати там і т. ін.? Отож-то.)

Так от. Оце ниття про “тиск” – це уже маніпуляції. Одні натиснули, щоб протягнути гендерно-нейтральні дефініції, інші натиснули, щоб повернути старі. Комусь пощастило більше (чому – поговоримо далі). Все чесно. Це ж тільки в радянські часи було – у них “підлі шпійони”, а у нас “доблесні розвідники”, ага.

А тепер про “чому”.  Думаю, не треба вам пояснювати, що релігійних людей, юдеїв перш за все, в Ізраїлі більшість. Думаю, значна більшість. Тож цілком логічно, що більшість відстояла свої права. (Значимість, логічність і т. ін. цих прав зараз не обговорюється, зійдемося на тому, що свої права для кожної із груп є важливими, і оспорювати їх безглуздо.) Так, тиском у вигляді бойкоту. Розповсюджена, до речі, практика, нічого нового.

(До речі, якщо вам цікаво – то в цілому у ЛГБТ в Ізраїлі прав більше ніж, скажімо, в Україні. Так що не таке вже там і “середньовіччя”.)

Ось я знайшов таку статистику по Ізраїлю, за 2012 рік. “8.2% and 4.8% self-identified as gay or bisexual men and lesbian or bisexual women, respectively”. Тобто геїв чи бісексуалів там – 8% серед чоловіків та 5% серед жінок. Ну і що тут дивного, що в анкетах будуть відображені не їхні вимоги, а 92% чоловіків та 95% жінок? По-моєму, було б дивно, якби було навпаки. А так все логічно – більшість на те і більшість, взагалі-то, щоб диктувати свою позицію. За можливості – якщо це не суперечить їхнім інтересам – враховуючи інтереси меншості. 

(До речі-2, московити в імперські часи – хоч докомуняцькі, хоч комуняцькі – саме так і вчиняли. З відповідними перегибами, звісна річ. Але в цілому – мене завжди дивувало бажання частини українських дисидентів вимагати чогось для себе, для українців в рамках імперії. Мати свій власний простір, мовно-культурний, ще якийсь там – можна лише за умови існування території, де ви будете більшістю. Тобто за умови існування власної незалежної від імперії країни. От ті, хто виступав за незалежність – ті чинили абсолютно правильно. А усі ті, які а-ля рязановська героїня – “я пропоную жити за демократичними радянськими законами” – вони в принципі програли свою боротьбу ще на старті. Бо навіть за супердемократичними законами московитська мова все одно б домінувала у єдиній державі. Як це і було, скажімо, у 90-і, єдиний період в історії імперії, коли вона хоча б намагалася стати цивілізованою країною.)

Так я оце до чого взагалі вів. Не про Ізраїль же, врешті-решт, стаття – що ми Гекубі, що нам Гекуба. Я от про що подумав. От раз в Ізраїлі якісь нещасні 5-7% населення диктували свою волю абсолютній більшості (на підставі того, що вони прогресивніші, сучасніші і якісь там іще – ну, наскільки я можу розуміти цю стандартну схему протистояння “прогресивно-ліберальної” та “консервативно-архаїчної” частин людства). Так, може, і в Україні так само? До того ж, умовно притомних на виборах-2019 було аж 24% – то чому б не їм, нам тобто, і не диктувати свої умови, скажімо, із призначенням обраного ними, нами тобто, президента? Да, нас меншість – і що?

Геїв навіть в США менше, ніж голосувальників за Порошенка в Україні – а поді ж ти, скільки вони там мають прав. А у голосувальників за Порошенка в Україні після 2019 року одне право – тикать зеленим дебілоїдам в рожу їхніми факапами і повторювати “А тебе попереджали, а тобі казали, а тобі пояснювали. Жери тепер, не обляпайся”. Ну, чесно кажучи, таке собі право. 

Хоча – я упевнений – знайдуться такі фейсбучні юмарізди в стилі Арестовича, які скажуть: “Подякуйте, що не посадили чи не розстріляли”. Спасіба што живой, ага. Може, в наших умовах для притомної меншості це уже – велике право і досягнення, хтозна. Сто років тому таких дійсно – саджали і стріляли.

Одним словом, складна ця тема – права меншості. Хоч в Ізраїлі, хоч в Україні. Єдине, чим ці історії відрізняються – що зеленоморда більшість якщо і вдасться до бойкоту (скажімо, разом піде з усіх посад, які займає в країні), це буде для меншості скоріше плюсом, ніж мінусом. Уже 2014 року проходили таку втечу іншої цвітномордої більшості. І нічого – здюжили, навіть непогано розвивалися. А в гуманітарному секторі так і взагалі справжній Ренесанс отримали. А на Майдан за Зелебобія хіба що Єрмак вийде – бо йому є що втрачати. Ну, і Юзик, може. 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s