Цю історію можна було б починати довгими-предовгими прелюдіями.

Наприклад, що я виріс та сформувався у Запоріжжі 90-х, в районі “Анголи”, де “русскій шансон” звучав на кожному квадратному метрів. Що цю музику я воленс-ноленс увібрав у своє життя, і вона – як би я до неї не ставився – назавжди залишиться зі мною. Що…

Але не будемо. Я просто скажу – колись я зробив таке несподіване відкриття, що один із “русскіх шансоньє”, відомих абсолютній більшості лише однією піснею, взагалі-то є українськими шансоньє, бо народився і жив у місті Херсон.

Так, я говорю про Андрія Альошкіна та його легендарну пісню “Про папиросочку”. Яка є одним із найяскравіших зразків того явища – “русского шансона (себто блатняка) 90-х”. Ось вона.

Цікавий текст знайшов у інтернетах про цю пісню:

“песня 1987-8 года написана планокуром Алешкиным песня ШУТОЧНАЯ НА РЕАЛЬНЫХ СОБЫТИЯХ он жил в пригороде и приежая в центр ХЕРСОНА -города должен был пройти по узкому переулку Доры Любарской (машина не проходила) с ул.Суворова к ул.9 января там находился пив-бар ДЕВЯТКА. В ТО ВРЕМЯ ДО МОБИЛЬНОЙ СВЯЗИ сходняк плановых со всех районов в рабочие дни с 18-19 по выходным с 12 до упора. косяк и пару пива и потриндеть там же все и продавалась первыми барыжками. Мода тогда была на костюмы тройка а булочка продавалась в баре как закусон к пивасику сосиска в тесте по новому хот-дог тогда булка с сосиской музыка Патриции Каас описана не случайно напротив бара жил парняга по прозвещу БАБАЙ потому как даже летом выходил в фуфайке на голое тело как БАБАИ В ХАЛАТАХ вот и прилепили. На окно ставил колонку от мафона и гоняли бабину с Патрицией ясень перец были облавы со шмоном регулярно но запрет хранили в переулке того мусорские на постояном отсосе.Алешкин дэбелый план любил пипец и если его распирало мог брынчать на гитаре несколько часов. НИ КАКОГО ОТНОШЕНИЯ К ОДЕССЕ песня не имеет.Слушали ее он самого автора поднялся после 90 годов когда поехал в польщу и записал первые диски и касеты а дальше понеслась как жил так и живет в Херсоне как курил так и курит те дела. не пишите якобы знающие свой бред противно читать и НЕ КУРИЛИ ТОГДА ШАЛУ ТРАВЫ БЫЛО ВАЛОМ ПОЛЯ ЦЕЛЫЕ В НИКОЛАЕВСКОЙ ОБЛАСТИ ДЛЯ ПЕНЬКОВЫХ ЗАВОДОВ. брали траву перебивали через баробан пыльцу грели на пару и пресовали в битки крошили рядили в дудку и пыхали.Первые цены от 30 до 70 копеек грамм пресованой битки грамм на 3-4 косяка . Все эти виды шала или бульбулятлр неупотреблялись максисум паровозик”

А ось так виглядав альбом – єдиний альбом цього автора, – в якому вона вийшла.

До речі, заглавна пісня альбому – “Ничего не случается вдруг” – зовсім інакша. Це теж, до речі, особливість “русского шансона 90-х”, що у виконавців, крім такої уркагансько-блатняцької теми, були і досить ліричні тексти. (Згадайте пісню Міхаіла Круга “Магадан”, наприклад.) Ось, послухайте цю пісню.

Андрій Альошкін не став великим “шансоньє”. Здається, він взагалі, крім цього альбому, нічого не записав – а подався у бізнес. Ні, начебто ще 2014-го із кимсь там видав альбом, де були кілька його старих та нових пісень (і легендарна “Папиросочка” теж).

А чому я його взагалі згадав, крім того, що ця пісня – одна із улюблених моїх із того веселого і жахливого періоду. Бо виявив, що Андрій Альошкін помер 20 березня цього року у віці усього 58 років.

От така людина була. Звичайний собі херсонський чувак, бізнесмен (певно, як це водилося у 90-і, така собі суміш – бандюк-бізнесмен). Нікому за межами свого кола спілкування не відомий. А от взяв і спіймав свою хвилину слави. Думаю, йому було приємно згадувати ті моменти – і що пісня його стала “всесоюзним хітом” теж.

Між іншим, у нього є і пісня, присвячена рідному місту. Втім, вона виглядає слабеньким закосом під Висоцького. Але послухайте, якщо цікаво. (До речі, херсонці – а хто такий Олег Макуха?)

Дев’яності, як би ми до них не ставилися, були епохою. Знаковою епохою. І не варто про них забувати (як і обожнювати). А вони потихеньку ідуть, ідуть в небуття…