Як постріл у Сараєвому дозволив Гагаріну стати першим космонавтом

В інтернетах давно гуляє одна байка про те, що даметр твердопаливних прискорювачів системи STS (більш відома як Space Shuttle) незбагненним чином – там приводиться цілий логічний ланцюжок – пов’язаний із крупом коней римських воїнів.

Звісно, ця історія вигадка (якщо цікаво – погугліть, легко знаходиться), її давно спростували. Але насправді подібні історії – коли такий невидимий ланцюжок тягнеться із одної епохи в іншу, так, що відразу і не зрозумієш – вони насправді трапляються.

От взяти хоча б те, що я написав у заголовку. Ну яким, здається, боком пов’язані ці дві події? А дивіться.

Постріл Гаврила Принципа у Сараєвому в австрійського ерцгерцога Фердинанда спровокував Велику війну, яка стала світовою. В цю війну втягнулася купа країн, зокрема, звісно ж (бо це було цілком логічно) – Німецька імперія.

Другий Райх програв ту війну. І це пів біди. Справа в тому, що поразку Німеччини записали у Версальському мирному договорі. А цей договір мало того, що відбирав у Німеччини території. Мало того, що накладав на них справжнє фінансове ярмо – якщо ви не знали, то останній платіж по репараціях за Першу світову війну Німеччина виплатила 3 жовтня 2010 року. Так, 2010-го. Уявляєте? (70 млн євро, якщо комусь цікава сума.)

Так от, мало було того всього – так Німеччині ще й цілком логічно заборонили мати сильну армію. Зокрема, заборонили мати артилерію та ракети. Так, у Першій світовій війні використовувалися твердопаливні ракети, порохові, звісна річ. От їх німцям і заборонили мати цим Версальським договором.

І отут історія робить цікавий віраж. Бо ще до приходу до влади нацистів, 1929 року, в Німеччині почали розробляти ракети, які не були заборонені у Версалі. Знаєте, чому? А просто їх тоді ще не існувало! Це ракети на рідинних двигунах (РРД)! Про твердопаливні в договір вписали, бо ними воювали у Першу світову – а про рідинні ніхто тоді і не знав. Їх і не вписали. А вони з’явилися.

Думаю, ви вже здогадалися, що одним із авторів (пізніше із “одним із” він став ключовою фігурою) цього прогресивного явища в історії механіки був Вернер Магнус Максиміліан фрайгерр (барон) фон Браун. І, коли Гітлер став канцлером, а потім фюрером Німеччини – на нього і його розробки дуже швидко звернули увагу.

Ні, ви не подумайте, що це тільки у одній Німеччині знайшлися такі розумні хлопці, які вирішили зайнятися конструюванням рідинних ракетних двигунів. У СРСР теж були такі люди – зокрема, українець із Житомира Сергій Корольов. Але, по-перше, радянському ВПК нічого не загрожувало, тож совєти могли спокійно розробляти і удосконалювати уже апробовані види зброї. А по-друге, Корольова невдовзі заарештували і відправили у концтабір.

Були свої ентузіасти і у США. Власне, перший реально працюючий рідинний ракетний двигун створив американець – Роберт Годдард. І це було 1926 року. Але – від експериментального зразка до серійного виробництва дуже довгий шлях, і ми це чудово знаємо. Знаєте, совкодрочери люблять вихвалятися, мовляв, перший мобільний телефон придумали в СРСР ще 1957 року (такий Леонід Купріянович). Але насправді перший робочий серійний мобільний телефон з’явився у США аж 1983 року, це був Motorola DynaTAC 8000X. А усе, що було до того – лише спроби, десь успішні, десь не дуже. Розробити один експериментальний зразок – це навіть не пів діла.

Так от. Попри те, що РРД займалися у різних країнах – найбільшого прогресу в цьому досягли саме німці. Легендарна ракета V-2, вона ж “Зброя відплати” (бо Vergeltungswaffe) – це і є перша у світі реально працююча балістична ракета на рідинному двигуні. (Працював він на етиловому спирті та рідкому кисні.) І саме вона, ще в Третьому Райху, першою злетіла за лінію Кармана, про це я згадую у своїй книжці “Повна історія пілотованої астронавтики США“.

В кінці війни фон Браун, який керував усіма роботами із створення “Зброї відплати”, вирішив, що краще буде здатися американців. І в результаті операції “Скріпка” він із більшістю своїх інженерів (хто зумів не потрапити в лапи совєтів) та документацією перебрався до США. Де продовжив свою роботу – яка врешті-решт обернулася ракетою Redstone, на якій у космос полетів Алан Шепард, та легендарною і досі рекордною Saturn 5, яка доправила Ніла Армстронга, Едвіна Олдріна та Майкла Коллінза до Місяця.

Але частина матеріалів, зокрема, деталей ракет – потрапила в руки радянців. Які завдяки цим знахідкам і частині працівників полігону Пенемюнде – разом із самим полігоном, між іншим – і собі активізувалися у цьому напрямку. Якщо ви не знали, розкажу, що СРСР використовував цей полігон до 1952 року, запускаючи там свої ракети, скопійовані з V-2.

А потім, досягнувши певних успіхів, завдяки своїй зашифрованості, зуміли двічі випередити США – у запуску першого супутника Землі та у запуску першої людини у космос. (Тут все просто – Штати свої плани офіційно озвучували і не приховували, а совєти цим користувалися. Наприклад, Гагарін полетів на не повністю готовому кораблі, просто аби випередити буржуїнів і стати першим. Саме тому він і не приземлявся у кораблі, а катапультувався під час спуску і, як льотчик, приземлився на парашуті. Цей факт у СРСР приховували увесь час польотів за програмою “Восток”, бо тоді б Гагаріна не визнали офіційно першим космонавтом світу. Власне, я так і вважаю, що Юрій Гагарін є першою людиною, яка побувала у космічному просторі, а не першим космонавтом.)

А тепер дивіться. Якби не постріл Гаврила Принципа – не було б Першої світової війни. Або була – але пізніше. І, можливо, за інших умов. І з іншими переможцями. Тобто Німеччина могла б не програти. І не було б кабального Версальського договору. Договору, який воленс-ноленс підштовхнув іще демократичну німецьку владу до ідеї звернути увагу на цивільних ентузіастів, які працювали над створеннями неактуальних ще тоді рідинних ракетних двигунів.

Ні, РРД все одно рано чи пізно б з’явилися як серійне явище. І в космос люди рано чи пізно полетіли б – не фон Брауном єдиним. Але це було б пізніше – і, імовірно, першою людиною у космічному просторі став би не радянський громадянин, а американець. А американці, імовірно, не полетіли б на Місяць – бо ця ідея оформилася у реальний проєкт тільки тому, що Штати програли два перших етапи космічної гонки. А якби такої гонки не було – тобто якби американці самі, без фон Брауна, поступово дійшли до ідеї космічних польотів, а совєти б пішли у іншому, суто військовому напрямку і не заморачувалися б якимись там цивільними рекордами – то ніякий Конгрес не дав би жодному президенту США права витрачати такі гроші на програму Apollo, які були тоді витрачені. А це, на секундочку – 25,4 мільярди доларів. Якщо враховувати супутні програми, скажімо, Gemini, яка була предтечею польотів на Місяць і розроблялася саме з такою метою – то всі 28 мільярдів. В сучасних цінах – більше 170 мільярдів доларів. На піку місячної гонки – 1966 року, якраз перед початком власне програми Apollo – бюджет NASA складав, ви тільки вдумайтеся, 4,41% від загального федерального бюджету США. Зараз, для прикладу, удесятеро менше. Тепер зрозуміло, чому після 1972 року уже майже пів століття на Місяці не побувала жодна людина? 

Але склалося так, як склалося. І отакий от ланцюжок, розтягнушись на майже пів століття – призвів до того, що ім’я “Юрій Гагарін” знає увесь світ. А Ніл Армстронг через вісім років після Гагаріна став другою космічною суперзіркою планети. Отак – десь хтось стрельнув, десь хтось щось підписав. І пішла історія іншим шляхом…

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s