Вчора позафракційному депутату Гео Леросу оголосили підозру у справі про “фак” на адресу Зелебобія. Суспільний простір погудів з цього питання, опозиційні політики – зокрема, від “ЄС” – висловилися зрозуміло у якому ключі. А я от хочу сказати, що абсолютно не співчуваю Леросу. Поясню, чому.

Перше. Те, що Лерос критикує президента і його (Єрмаків) офіс – ще не робить його самого позитивним персонажем. Почитайте сайти і Телеграми “Страны”, Шарія, врешті-решт, ОПЗЖ. Вони теж критикують чинну владу. Дуже вони від цього стали позитивними, “нашим” людьми?

Отож-то. Або згадайте покійного Антона Полякова. Як після його смерті (убивства?) почалися розмови – от, мовляв, борець із зеленою владою. А те, що він сам голосував за усі потрібні Зелебобію закони, що це саме він (із іншою міньйонкою Коломойського, Василевською-Смаглюк) завалював “антиколомойський” закон про банки поправками – забули?

(Оскільки питання “А Гончаренко” обов’язково вигулькне – уточню. Гончаренко був в ПР, так. Але потім не просто перебіг до БПП, як багато хто – але й залишився у “ЄС” тоді, коли багато хто побіг до нової влади, як невдаха Данилюк чи ваш кумир 2014 року Сірожа Лещенко. (Так-так, це не я, а дехто інший радів – мовляв, як добре, що у владу ідуть журналісти, молоді і прогресивні. Я усе пам’ятаю, любі маї.) Тому-то кейси Лероса і Гончаренка – дещо різні.)

Друге. Лерос – не маленька дитина. І чудово розумів, чим йому може окошитися така витівка. Ба більше – це далеко не перший випад на адресу Зеоебобія і Єрмака. Тобто він системно і методично наривався. Навіщо – це інше питання. Але факт залишається фактом – це не випадковість, а принциповість.

А, раз він свідомо усе це робить – значить, усвідомлює наслідки. І готовий до них. Можливо, саме заради них усе це і відбувається. Так чому ж тоді співчувати?

І третє. Чим більше подібних історій – тим сильніше і яскравіше буде видно усю ницість і гидотність псевдорежиму Зелебобія. Це дещо схоже на “сакральну жертву” (втім, навряд чи дійде аж до трагічного фіналу). Або на гру. В усякому разі, коли людина, яка прийшла у владу у складі політсили, починає невдовзі люто критикувати її – то це, як і у випадку із Лешенком, натякає на те, що це усе певний план. А не боротьба за справедливість. У випадку із Лещенком – це бажання вибити собі тепліше місце, а коли не вийшло, то вписатися у іншу команду заради того самого теплішого місця. У випадку з Леросом – подивимося. Але на правдорубство і піклування про майбутнє України це не дуже схоже.

Тому – спокійно спостерігаймо за цією історію і пильнуємо, де вигулькне Гео Лерос перед наступними парламентськими виборами. Там і буде відповідь – навіщо усе це.