П’ять причин, чому я не дивився і не дивитимусь “Гру в кальмара”

Увесь світ уже, здається, перехворів корейським серіалом “Гра в кальмара”. Масові коментарі у соцмережах, косплеї/пародії у найрізноманітніших варіантах, мерч, навіть чебуреки у формі тих знаків із запрошення…

А я от не дивився і не збираюся дивитися цей серіал. Поясню, чому.

1) Я з України. І з пізнього СРСР. Що мені усі ті корейські жахи після диких 80-х, тривожних 90-х і нинішніх часів. Подібні речі розраховані на ту авдиторію, яка в житті не має якогось серйозного екстриму. А у українців такого екстриму за останні 3,5 десятиліття було стільки…

2) Я пам’ятаю класичні фільми жахів. І посткласичну “Пилу”. Навряд чи”Гра в кальмара” мені, як глядачу, принесе щось нове. Власне, це не стільки проблема жанру horror, скільки проблема кінематографу в цілому. Звісно, це схоже на буркотіння старого пердуна – але давайте будемо чесними, світове кіно в останній час більше експлуатує уже здобуте раніше, ніж створює щось реально нове. (Певною мірою це обумовлене новими технологіями – чому б не перезняти ту ж “Дюну”, бо можливостей для якісної картинки зараз значно більше, ніж у Лінча.)

3) До речі, про Лінча. Точніше, про “Нетфлікс”. Я не буду сперечатися з тим фактом, що кінематограф в цілому – це не мистецтво, а ремесло. Звісна річ, є такі унікуми, як Девід Лінч чи [підставте сюди вашого несистемного улюбленця], але в загальній своїй масі це дійсно більше ремесло, ніж високе мистецтво. Але коли це перетворюється на конвеєр – а новомодні сервіси на кшталт “Нетфлікса” це і є конвеєр, – це дещо змінює ситуацію. До того ж, я якось в принципі навчений не іти за мейнстрімом – можливо, тому, що туди і так усі побіжать, подивитися ж дідів Mulholland Drive це треба зробити зусилля над тобою. А без Лінча світовий кінематограф точно буде не той. Тож краще я підтримаю його, ніж конвеєр.

4) Я не фанат східної культури. Корейської зокрема. І, знаєте, якби я був фанатом оної – мені було б навіть трохи неприємно спостерігати, як натовпи усіх, хто ще учора знав про Корею тільки те, що їх дві, сьогодні взахльоб розказував би про свої враження від “Гри в кальмара”, і як йому чи їй прямо “зайшло”. А через тиждень ті самі люди уже і забудуть навіть назву, бо “Нетфлікс” приготує для них нову порцію з конвеєра. А я залишуся зі своїм уподобанням, яке різко перестане бути цікавим натовпу.

От саме тому я і не хочу лізти в чужу парафію. Нехай люди собі тішаться власним хобі, а я на цей “тиждень фанатіння” знайду собі іншу забавку. Врешті-решт, передивлюся третій сезон “Твін Пікса”, там ще багато неосягнутого.

5) Кілька років тому в Україні були суперпопулярні такі іграшки – спінери. Настільки, що мало не на кожному кіоску, чим би він не торгував – пивом, трусами чи стартовими пакетами – висіли таблички чи просто листки з написами “Продаються спінери”. Не говорю за усіх – але я в таких кіосках принципово нічого не купував, не те що самі спінери. Хочете хайпонути? Будь ласка. Але без мене. Життя – це не тільки і не стільки хайп.

(Фото зроблене мною. Це на дитячому килимку із буквами та цифрами таке побачив. Куплений задовго до появи “Гри в кальмара”.)

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s