Другий цвинтар, який ми відвідали у Іваничах, точніше, під ними (про перший – ось тут), значно менш відомий. Бо закинутий.

Це цвинтар колишньої чеської громади Іваничів. Ось він, обведений червоним, посеред полів.

Отак він виглядає з траси Іваничі-Нововолинськ, звідки ми і йшли до нього. Просто як посадка серед полів.

Але цвинтар там реально є. І починається він ось із такого зруйнованого монументу.

Написи на монументі.

Тут написи українською.

Але є і чеською. Як ось тут.

До речі, подивіться на дату смерті. Значить, чехи жили у Іваничах ще у 50-х, після Другої світової.

Втім, є пам’ятники і без написів.

Тут напис українською, але прізвище “Гроуда” (власне, отой дифтонг “оу”) чітко говорить, що це чех.

Ще один чеськомовний пам’ятник.

Крім пам’ятників, є і просто хрести.

Цей монумент непогано зберігся.

Це найрозчищеніше місце посадки-цвинтаря. Вінки ніби натякають, що цвинтар не зовсім закинутий.

Найновіше поховання. Усього за чотири роки до відновлення незалежності України.

Тут табличку ставили точно у пострадянський період. І знову – прізвище прямо вказує на етнічне походження.

Жук теж може бути чеським прізвищем?

Деякі пам’ятники – у ось такому стані…

А оце – найзбереженіший монумент. Хоча йому майже 100 років.

Але багато і отакого. Чи взагалі зарослих горбиків без будь-яких ознак могили (хрестів, пам’ятників)…

А оце – уже протилежний край цвинтаря, з боку Іваничів. Уже прямо на виході з посадки.

Як бачимо, хтось таки сюди приходить і трохи доглядає.,