ВіхтарХфьодарич прокинувся серед ночі, зляканий кошмарним сном. Йому снилося, ніби його везли по вулицях Києва в клітці. «Как жирафу», – прошепотів він і, всунувши ноги в капці з монограмою ВФЯ, тихенько, аби не розбудити дружину, почвалав на кухню. Там, він знав, ще залишалось у пляшці після вчорашнього.

Випивши і закусивши огірочком («Луховицы», – прочитав ВіхтарХфьодарич і пробубонів: «Хуй его знает, шо это…»), він трохи розслабився. Наливаючи другу, прикрив двері і увікнув радіо, на улюбленій частоті «Радио Шансон».

З динаміка почулося: «Budka Suflera, proszę państwa». «Какая еще нахуй будка?» – здивувався ВіхтарХфьодарич. – «Бендеровский шансон, что ли? Ну-ну, послушаем». Зазвучали перші рядки пісні, які змусили другу чарку зависнути у повітрі на півдорозі до рота.

Jolka, Jolka, pamiętasz

– Откуда они знают?! – прошепотів вражений ВіхтарХфьодарич. Останнім часом він тільки про ту йолку і думав. І про ту, на Майдані, і про вінок, який колись упав на нього – що було, як розказали йому афонські старці, серйозним предзнаменуванням. Ех, чому він їх тоді не послухав… Тепер тільки й залишається, що пам’ятати і згадувати…

lato ze snu

– Да какой там сон, я с января нормально не спал, глядь! – тихо матюкнувся ВіхтарХфьодарич, ковтаючи чергову порцію алкоголю. Без нього екс-Легітимний вже не міг відключитись від суворої реальності.

Gdy pisałaś: “tak mi źle

– Одно зло кругом, и не напишешь ведь никому, – пробурмотів ВіхтарХфьодарич, – Путин не слушает, Медведев с айфонами играется…

Nie zostawiaj tu samej, o nie

– Все, суки, бросили, все! – гупнув кулаком по столу самотній ВіхтарХфьодарич. – А как клялись в верности… И этот пиздабол Нестор, и Миша блядь, «Скушное лицо»…

Żebrząc wciąż o benzynę, gnałem przez noc,
Silnik rzęził ostatkiem sił

– Бля, – жахнувся ВіхтарХфьодарич, – прямо как про мой побег из Межигорья. Откуда они?… – Замислився Янукович. – И откуда я этот бендеровский язык понимать начал? Ничего не понимаю…

Wszystko było tak proste w te dni

– Э-э-эх, – ВіхтарХфьодарич махнув третю, навіть не закусивши, – как же было просто. Сгонял на работу, Азарову пизды дал – и домой, в Межигорье, к страусам. А по пятницям девки в «Галеоне»…

Dziecko spało za ścianą, czujne jak ptak

– Ага, бля, – пригадав ВіхтарХфьодарич, – помню, как мы с Любкой один раз решили пожестче, я виагры двойную дозу схавал для эффекту… – екс-Легітимний примружився, пригадуючи приємні моменти, але враз скривився. – Проснулась, орет «Мама, мама, медведь рычит». Медведь, хехе, – ВіхтарХфьодарич задоволено хмикнув, наливаючи чергову рюмку, – знали б они, как я в «Галеоне»…

za funtem, odkładał funt,
Na Toyotę przepiękną, aż strach

– А «Тойоту» я себе так и не купил, кстати, – зітхнув ВіхтарХфьодарич, – такую, как у этого, Темы Лебедева

Czarodziejka gorzałka tańczyła w nas

– Горилка – это хорошо, – посміхнувся ВіхтарХфьодарич і налив собі ще. – Горилкой только и спасаюсь.

Meta była o dwa kroki stąd

– Э-э-эх, – знову зітхнув колишній президент, – да какие там два кроки, руку протяни – и все, на вечные времена правитель Украинской Республики в составе Великой России. И чего Путин время тянул, я ж ему еще в декабре говорил – расхуярим этот майдан и пиздец, будем банковать. Банковать… Банковая… – по неголеній щоці ВіхтарХфьодарича скотилася сльозинка.

Emigrowałem z objęć Twych nad ranem

– Бля! – здригнувся, наливаючи сьому чарку. – Да откуда ж они все знают про меня, эти бендеровцы?! Никак слідили за Межигорьем! А теперь еще и песнями подъебывают, суки… Эээ, стоп, так это же не Радио Шансон! Неужели ЦРУшники проклятые в радиоприемник забрались?

Dzień mnie wyganiał, nocą znów wracałem

– Ты посмотри – и про ночной десант в Донецк знают! – жахнувся екс-Легітимний. – А знали ж про него всего три человека… Точно, это у Медведа через айфон прослушивали! Надо Путину сказать. Правда, куда ты ему скажешь – телефон обрезал, сам не приезжает. Может, записку через охрану передать?

Dane nam było, słońca zaćmienie

– Та тут столько всего было дано… – ВіхтарХфьодарич, зморений горілкою, схилився на стіл і нарешті почав дрімати, – никаким Порошенкам и не снилось…

Następne będzie, może za sto lat

– Сто лет, сто лет, – вже засинаючи, прошепотів ростовський емігрант…

Вранці дружина не знайшла ВіхтарХфьодарича ніде. Лише на кухні лежав клаптик паперу. На ньому нерівним почерком було написано:

«Люба, передай Путину, что Медведа пиндосы прослушивают через айфон. Пусть запретит эти американские штучки! А я на Турцию, искать будку с суфлером. Они, суки, еще ответят за эти ночные подъебки!»

Поруч лежали порожня пляшка «Путинки» і розбитий радіоприймач.