Отже, пандемія котиться світом, десь ще доходить до піку, десь уже почала затухати, десь (якщо вірити ЦК КПК) уже навіть карантин знімають і люди не помирають. Саме час підбивати підсумки. Залишимо медичну складову медикам і поговоримо про соціальні підсумки. Власне, один важливий підсумок.

Історія із туалетнопаперовою панікою, що в Україні, що в Німеччині, що в інших країнах донесла до багатьох ту просту, на перший погляд, думку, що насправді усі люди однакові – а відрізняє їх лише тонкий штучний шар цивілізації, чи радше цивілізованості, який у отаких ситуаціях злітає моментально, оголюючи справжню людську сутність. Яка, як уже було сказано, всюди однакова. Бо всюди – від Лос-Анджелеса до Запоріжжя – однаково спустошували супермаркети у панічних припадках.

І це можна було б назвати головним соціальним підсумком цієї історії. Якби не ще один, глибший пласт. Справа в тому, що у країнах на кшталт України багато хто сприйме це одкровення “Всі однакові” як можливість, ба більше, як індульгенцію – мовляв, ну, і який смисл напружуватися, до чогось там прагнути, якщо у такі от пікові моменти все одно усі однакові, різниці між нами і ними аніякісінької. То чим ми гірші? І навіщо нам рівнятися на […]?

Так от – головний соціальний підсумок, принаймні, для України полягає у тому, що, попри абсолютну однаковість у таких пікових випадках, як пандемія коронавірусу, у всіх інших моментах ми і вони все-таки різні. Але суть у тому, що таких випадків, як історія із COVID-19, дуже мало як для загальної тривалості людського життя. І абсолютну більшість свого існування люди все одно живуть не одними інстинктами виживання. І отут проявляється ця різниця, якої зараз майже не помітно.

Пандемія рано чи пізно закінчиться – і різниця знову з’явиться. Можливо, ще контрастніша, ніж раніше. І наша задача, вловивши цей підсумок – зробити так, щоб надалі різниця між нами і ними зникла не тільки у часи пандемій, а і у звичайний, “мирний” час, коли життя не звужується до масштабів рулона туалетного паперу і респіратора ffp3. Щоб ми відчули в собі потребу, бажання і можливість дорівнятися до справді цивілізованих суспільств не тільки у панічному розграбуванні супермаркетів, а й у читанні книжок, прибиранні за своїми собаками, відповідальних голосуваннях на виборах та інших ознаках цивілізації і цивілізованості.

Є такий анекдот “Через п’ять років ми будемо жити краще, ніж у Європі. – Боже, що ж там таке станеться?” Так от, суть у тому, щоб ми нехай і не краще, нехай навіть трошечки гірше, але стали жити так не тому, що у них виявляться якісь негаразди – а тому, що ми виявили у себе і в собі такі “гаразди”, які нам, нашому суспільству, нашій країні дозволили б досягнути такого рівня.