…вниз ногами помахаю…

Це була середина, може, початок другої половини 90-х у тотально змосковщеному Запоріжжі. Літо, спека. Центр міста, тоді ще відчутно радянський універмаг “Україна”. В якому мене цікавив лише один відділ – відділ аудіокасет. Хто жив зі мною в один час і в одному місці, той має пам’ятати, що в Запоріжжі були дві круті студії звукозапису, під чиїми брендами продавалися касети – Vox і “Синтез”. От там, здається, були касети студії “Синтез”.

І саме там я несподівано натрапив на абсолютно мені невідому українську – україномовну українську! – групу. Звісно, я нічого не знав про цей “Лесик Band”, але я міг пропустити і не купити таке!..

Я досі пам’ятаю цю касету. (Руслане, вона ж у тебе?) І обкладинку, і порядок пісень. Починалося усе із сентиментальної “Моя Мері”, де прямо з перших же слів, з такого лютого галицького акценту і тамтешньої ж говірки ставало зрозуміло, що це щось зовсім для мене незвичне.

“Моя Мері” заворожила мене так, що далі уже все було зрозуміло. І фантасмагоричний “Кошмарний сон”…

…і епічна “Цегейкова шуба”…

…і добрий такий гімн алкашів “Журавлина получка”…

…романтична, з несподіваними політико-історичними ремінісценціями, “Весна застоя”…

…і псевдовесільна “Забава”…

…і весела, вибачте за таке слово, заліхватська (най ня качка копне в задницю) пісня “Гуляли”…

…і тиха, спокійна “Колискова”…

…і трагічний “Горбатий”…

…і екзотична, гарна, трохи косоока женщина з Востока на ймення Джулія…

…всі вони тут же і назавжди стали мені рідними.

І, звісно ж, остання пісня того альбому. “Добра мадонна”.

Пізніше я знайшов на просторах інтернету ще пісень Лесика, Олександра Дацюка. Але для мене назавжди “Лесик Band” – це оте Запоріжжя, ота спека і ота касета. Із зовсім незнаною, зовсім несподіваною – але такою близькою музикою.

А учора якась падлюка зарізала Лесика у його рідному Львові…