Все, що я хочу сказати про сьогоднішню Мюнхенську (як же це символічно) зраду Європи.

Відкриваємо ті ганебні “12 кроків до миру в Україні”, які сьогодні Гейропа почала впихувати в сраку Зеленському. (А Зеленський, він як актриса із гейропейських порнофільмів – із усіх боків і у всіх можливих об’ємах.)

Читаємо останній пункт.

“Запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включаючи Росію. Зазначається, що предметами цього діалогу мають стати питання історії, національної пам’яті, мови, ідентичності та меншин”.

Так от, любі мої.

Якщо ці зеленокоричневі виродки запустять цей “діалог” (або якийсь інший, бо частина з вас уже вдарилася головою об те, що, мовляв, цей документ уже видалили; цей видалили – новий напишуть, ви сумніваєтеся у тому, що це триватиме?) – то я, як громадянин України (а не людина із українським паспортом), як українець (а не животноязичний малорос) почну ставити перед політичною силою, за яку я голосував і яка представляє мої погляди, перед місцевою владою та ін. – просту вимогу у вигляді чотирьох букв.

З
У
Н
Р

І мені все одно, де пройде східна межа, по якій річці – Збручу, Бугу, Дніпру.

Я хочу жити в Україні. А не в гімні. А ті, хто хочуть жити у гімні – нехай живуть. Але без мене. Я українець і моє місце в Україні. А в гімні живуть безмозглі глисти.

Вибір за вами. За кожним з вас. Ким бути – українцем чи безмозглим глистом.

(І так, ідіть, будь ласка, нахуй із претензіями щодо сепаратизму. Приклади Південної Кореї та Західної Німеччини з одного боку, і Південного В’єтнаму з іншого – на 146% підтверджують мою правоту. Учіть історію, двієчники.)

Крапка. Далі нема про що говорити. Все уже сказано. Dixi.