Мене давно мучає ця пісня. Все ніяк не доходили руки написати про неї, про її потенційний вплив, про те, що ж нами робити із цим впливом. І от, нарешті.

Отже, почнемо здалеку. Є в Московії така рок-група “Алиса”. Найпопулярніша за порєбріком (та і на всьому “пострадянському просторі”), на секундочку. Із великоюд кількістю досить серйозно організованих фанатів (тут і далі будуть цитати із московитської Вікіпедії): “Фан-клуб не имеет какой-либо четкой организации, однако степень объединённости его членов достаточно высока. Многие армейцы знают большое количество других представителей клуба, как из родного города, так и из других городов”.

Група “Алиса” насправді – як група, типовий такий радянський рок, тобто щось спіонерили там, щось спіонерили сям (на Заході, звісно), для радянського невибагливого слухача цілком норм. Хтось скаже, що це радянська копія Black Sabbath, хтось, хто більше в темі, знайде точніший оригінал. Не суть.

Значить, жила вона собі була, гралася у бунтарство, ось так, наприклад: “В 1993 году из рук президента России Бориса Ельцина Константин Кинчев получил награду «Защитник свободной России». […] Через год музыкант официально вернул награду, тем самым выразив протест против убийства журналиста Дмитрия Холодова и началом военных действий в Чечне”. Правда, через 2 роки він за того ж таки Єльцина співав у агіттурі, але то не суть.

І от, значить, я про що. Року 2002-2003-го сталася з цією рок-групою цікава метаморфоза. Ну от буває таке – раз, і вчорашні чуть-лі-не-сатаністи перетворюються на янгелочків, правда ж? От і тут схожа історія. Читаємо Вікіпедію: “Начиная с альбома «Сейчас позднее, чем ты думаешь» (2003) звучание группы радикально утяжеляется, православная тематика Константина Кинчева проходит в текстах песен как основная тема”.

А тепер переходимо до найцікавішого. Ось пісня з цього альбому. Пісня називається – “Небо славян”. Послухайте її, будь ласка.

(Для тих, хто не захоче слухати, ось текст:

Звездопад дорог от зарниц
Грозы седлают коней,
Но над землей тихо льется покой монастырей.
А поверх седых облаков
Синь, соколиная высь
Здесь, под покровом небес мы родились.

След оленя лижет мороз,
Гонит добычу весь день,
Но стужу держит в узде дым деревень
Намела сугробов пурга,
Дочь белозубой зимы
Здесь, в окаеме снегов выросли мы.

Нас точит семя орды,
Нас гнет ярмо басурман,
Но в наших венах кипит небо славян
И от Чудских берегов
До ледяной Колымы
Всё это наша земля, всё это мы.

А за бугром куют топоры,
Буйные головы сечь.
Но инородцам кольчугой звенит русская речь.
И от перелеска до звезд
Высится белая рать.
Здесь, на родной стороне, нам помирать.)

Ну як? Пройняло? Ні? Ну ок. А якщо без емоцій, без того антимосковитського негативу, який в нас, в вас зібрався за роки війни, підійти до тексту – ну харашо ж написано, правда? Грамотно? Умєючі? Красива легенда, пафосна, патріотична. Причому – зауважте – прикметник “русский” в тексті зустрічається всього один раз, у третьому куплеті, і то скорше вимушено, мову ж треба було означити (і в ритм потрапити). Але навіть без нього – усе ж зрозуміло. І що таке “наша земля”, і хто такі “ми”. Чистісінький, дистильований такий гімн русского міра. В хорошому (для адептів) значенні цього виразу.  Практично легендарне “православие-самодержавие-народность” Ніколая І. Плюс “інородци”, “за бугром” – це і у відкрито імперські часи побутувало, а вже у часи прихованої імперії Йосипа Сталіна розцвітло таким буйним цвітом…

Причому, ви зверніть увагу в коментарях там, під піснею – там же не тільки московити захоплюються і оргазмують, а й білоруси, і українці. Як тут не згадати – просто, в якості цікавого історичного збігу (чи?…), – що за часів Російської імперії московити, українці і білоруси вважалися одним народом, “русскими”, а вєлікоросси, малоросси і бєларуси – це просто як різновиди цих самих “русских” вважалися.

Ви знаєте, я не став би розганяти тут якусь таку прямо конспірологію. Але. По-перше, це якраз був період, коли нова влада, Путін і Ко, переламавши усіх по суті опонентів, почали утверджувати на теренах своєї недоімперії нову ідеологію, нову ідею “вставания с колен”. І, я так собі фантазую, пан Сурков, якого ми всі зараз добре знаємо по донбаській історії, можливо, попрацював і на цьому фронті, фронті популярних рок-музикантів (а “Алиса”, повторюся, одна із, а, можливо, і найпопулярніша, найкультовіша група в московитській рок-музиці).

До того ж, подальша історія як групи, так і самого лідера, Константіна Кінчєва на дещо натякає. Я просто буду цитувати без коментарів.

“В 2005 году Константин говорил, что поддержал бы идею третьего срока Владимира Путина, так как видит в его правлении больше позитива, чем негатива: «Путин взял страну, когда она стояла над пропастью и готова была вот-вот раздробиться на мелкопоместные княжества. За годы своего правления он сумел собрать и укрепить эту страну и вертикаль власти»”

“В 2007 году во время концертов-презентаций альбома «Стать Севера» группа «Алиса» исполнила песню «Власть», которая затрагивала революционные события на Украине, после чего в местной прессе появились статьи о том, что Константину Кинчеву будет запрещён въезд на территорию страны”

(Ось ця пісня і текст:

Глазами дохлой рыбы смотрели на свет,
Лепили подтасовки о том, чего нет.
Подглядывали в щели, на слухи велись,
Смакуя в червоточине слизь.

Исследовали небо по картам «таро»,
Зло, называя правдой, обманом добро.
Считали эталоном чужую модель,
Успешность, превратив в самоцель.

Я – искра в пляске огня.
Я – отражение глаз.
Блеф силы этого дня
Мной был просчитан на раз.

Новой власти нужен порох,
Старой власти нужен ток.
Властью верховодит Молох,
Кровью пополняя исток
Реки с названием «Грязь».

От взлета до паденья дистанция – блик.
Кто стал сегодня пылью, вчера был велик.
Изменчива фактура, капризна стезя,
Во власть приходят не тормозя.

Адептов передела сольют за бугор,
На пепле революций возродится террор.
Оранжевые сопли – очкариков сны
В предчувствии гражданской войны.)

“4 июня 2007 года «Алиса» приняла участие в концерте на Красной площади, посвящённому «Дню России»”.

“Перед президентскими выборами 2008 года Константин говорил, что будет голосовать за «купчинского парня, который любит Black Sabbath»”.

“Во время событий 2013—2014 годов на Украине поддержал российскую власть и присоединение Крыма к Российской Федерации”.

Ну як?

Ні, я не те щоб аж настільки був упевнений, що кремлівські/луб’янські прямо аж так замовляли Кінчеву ті чи інші тексти – хоча із “Властью” тут все аж занадто очевидно, з “оранжевыми соплями”. Але підказати – як в старі недобрі радянські часи – що “ти, мовляв, дружочєк, ось у цю сторону придивився, хороша ж тема, благодатна, а ми для тебе, якшо шо, сам розумієш”.

До речі, зверніть увагу на кількість переглядів кліпу “Небо славян” на Ютубі. Більше 9 мільйонів.

А ось іще одне відео з цією піснею – якимось болгарином залите, наскільки я розумію. Іще 5 мільйонів переглядів.

А тепер найцікавіше. На цю пісню “Алисы” було кілька каверів, зокрема, така група “Федорино горе” заспівала – але я хочу вам показати ось такий проект:

Ну? Все ж як книжка пише. Образ шикарний – така “лоліта північних снігів”, блондинка (знаєте ж цю тему, яку люблять розганяти у псевдоісторичних передачах, про те, що московити – це нащадки якоїсь там північної білої раси, кімерійців чи щось таке, які всю дорогу протистоять всяким там “чорним”, ну, брюнетам), одяг відповідний, аж до напіввійськового кітеля, і все інше.

І – більше 15 мільйонів переглядів.

Так от, до чого я усе це писав. Ви пам’ятаєте, з чого починалася “крымская весна”? Нєєє, друззя, ви не туди дивитеся. Ось із чого.

А оце от “Небо славян” – це уже не про якийсь там конкретний Севастополь, це глобальне “ми”. І “всьо ето наша зємля”. Да, там, як і у Сталіна в його указах і статтях, красиво завуальовується під “на родной сторонє нам помірать” – у Вусатого ж теж йшлося про “отєчєствєнную войну”, для чого навіть відповідну пісню накатали за його наказом.

Тобто. Розумієте – воювати з московитами можна і треба, але треба розуміти, що ця війна проходить всюди. В тому числі й на рок-концертах, як би це не печально для когось звучало. Да, і там теж. Причому не тільки з нами. Ось вам ще одна пісня, пісня із 90-х, пісня, яку можна назвати гімном Російської Федерації, реальної федерації, а не імперії. Думаю, ви її знаєте:

Бачили, скільки там переглядів? Трохи більше 6 тисяч. І порівняйте із безсумнівно імперським “Небом славян”. Отож-бо й воно. Умовні демократи, прихильники “на всех одного неба” давно програли фанатам “неба славян” (“русских”, звісно ж, “славян”).

Так от, війна ця відбувається в кожний конкретний момент часу. І на кожному підходящому для цього (тобто – просто на кожному) майданчику.

І от я вас питаю – а ми можемо протиставити щось своє цьому неоімперському року? Є у нас щось таке, таке масово популярне, таке глобальне, яке могло б так само чи хоча б приблизно так само зачепити маси? Ясно що без участі держави, бо де і коли у нас в державі була аж така зацікавленість в українській державницькій ідеології – але хоча б “самосадом”. Можете мені показати якусь схожу “зброю”?

Я – не знаю нічого подібного. То, питається – як ми збираємося перемогти “русский мир” на ідеологічно-духовному фронті? Чим?  За допомогою якого контенту?..