Сьогоднішній випуск з технічних причин буде лише у текстовому форматі.

1. Телеканал “Футбол” вляпався у просто-таки анекдотичну історію із матчем “Маріуполь”-“Динамо”. В цьому поєдинку суддя не поставив пенальті у ворота господарів, момент був досить чіткий і недвозначний. Але у нарізці від “Футболів” цього епізоду не виявилося.

Футбольна інтернет-спільнота підняла шум, після чого “футболівці” перезалили від осик, уже із цим моментом.

В принципі, все зрозуміло. Незрозуміло одне – як вони збиралися із таким підходом заманити “Динамо” у єдиний телевізійний пул? Чи й не збиралися? Тоді питань немає.

2. А ще у Маріуполі, за словами Олександра Караваєва, не дотримуються регламенту: “Наскільки я знаю, навіть у регламенті є вимога про полив поля перед матчем та в перерві. Але в Маріуполі вирішили не дотримуватися регламенту…”.

Відкриаємо Регламент УПЛ на сезон 2019/20. Читаємо пункт 34.5:

“Забезпечити та закінчити рівномірний полив всіх ділянок поля за 60 хвилин до початку матчу. Рішення про полив поля не пізніше ніж за 15 хвилин до початку та у перерві матчу приймається будь-якою командою учасницею матчу”.

Фраза про “будь-якою командою учасницею” виглядає трохи дивно. Ну от захотіли гості, щоб у перерві полили газон. А господарі з якихось причин не хочуть. І що? Підуть з відрами поливати? Ніде про вимогу обов’язковості не сказано. За годину до поєдинку полили – і привіт.

3. “Про «Динамо» знають у всьому світі. Це – велика команда. Перше, з чим в Уругваї асоціюється Україна – це «Динамо”, – заявив у інтерв’ю Карлос де Пена.

Ну молодець, гарно прогнувся. Ні, лояльність гравця до клубу – річ непогана і навіть корисна. Але треба ж і краї бачити. Бо ну хто в отакі от байки повірить? Ми точно ні.

4. Ще один випадок, коли краще мовчати, ніж говорити. Головний тренер “Волині” Андрій Тлумак відзначився:

“…сьогодні ніхто не підтримує (тих, хто займається футболом – РУФ). Тому у нас таке болото. Реально болото. Хоча я дуже поважаю український футбол, тому що грав стільки років в Україні. Вважаю, така багата країна з усіма землями, ресурсами, все у нас є. Якщо все правильно побудувати…

Сподіваємося на нинішнього президента, що він це зробить”.

І начебто все правильно говорив. До останнього речення. І це ж не Шевченко, який в Криму ошивався, і для якого на пузі плазувати перед владою – звична річ. Це галичанин, який совок пам’ятає тільки в ранньому дитинстві.

От звідки все це у людини? Чи так грошей хочеться, що можна?

5. Цікавинка із інтерв’ю Ірека Гатаулліна – президента Всеукраїнської асоціації футболістів-професіоналів. Ірек, нагадаємо, є дійсним членом FIFPro від 2012 року, що організовує голосування вітчизняних футболістів за збірну року.

Мова якраз про голосування. Як іноді голосують українські футболісти:

“Пам’ятаю, бувало, що футболіст називав 11 гравців зі своєї команди чи ліги. Також гравець міг написати весь склад Реалу чи Манчестер Юнайтед. Можливо, він був фанатом цього клубу чи просто вирішив не перейматися цим питанням”.

Це щоб ви не дивувалися, чого футболісти українські частенько верзуть таку маячню, що й на голову не налазить. От вам чудовий приклад того, як у них мізки працюють.

Бонус-трек: Почали випуск зі ЗМІ, ними і завершимо. Журналіст ТК “Футбол” Ігор Бурбас в інтерв’ю чесно зізнався, що одного разу закинув дезу про інтерес “Динамо” і “Шахтаря” до певного іноземного гравця. Закинув, бо агент знайомий його попросив це зробити.

Тобто по суті журналіст використав свою професію, свій майданчик, своє ім’я для того, аби допомогти агенту підзаробити грошенят. Цікава у нас футбольна журналістика, чи не так?

І як після цього вірити надалі і Бурбасу, і будь-кому іншому із українських спортивних ЗМІ? Ми – не знаємо. А ви вирішуйте самі.

РУФ, браття, РУФ!