РУФ-2019/20. Випуск №4

В етері – черговий випуск РУФ! Дивіться, слухайте і читайте!

1. А почнемо ми з першої ліги. Ось така цікава цитата від головного тренера “Авангарда” Олександра Косевича:

“Пропустили гол після штрафного, якого, думаю, не було. Мабуть, «Авангард» комусь не сильно подобається нагорі турнірної таблиці. Хтось буде боротися за медалі, але точно не ми”.

Це він про матч з “Металістом-1925”.

Не знаю, як у вас – а у мене Косевич чомусь асоціюється якраз із цим скигленням з будь-якого приводу. Звісно ж, це не так, він багато чого різного говорив за свою кар’єру – але враження от саме таке. Це як, скажімо, Леонід Брежнєв – і красень був, і успіхом у жінок користувався (і не тільки через посади), і говорив чітко і красиво. Але який стереотип склався? Старий, дурний і “сасіські срани” та “сіські-масіські” (це “социалистические страны” та “систематически” по брежнєвськи). Так і тут.

Цікаво, кому б прямо аж так заважав “Авангард”? Може, ми чогось не знаємо, може, там справді якась вселенська змова. Але поки що усе це виглядає як скиглення. І не тільки у Косевича. Згадайте сейф із компроматом, який десь там у Кварцяного стоїть. Як, багато він компромату з того сейфу оприлюднив? Отож-бо й воно.

2. Ану вгадайте, що сталося із сайтом ticketsbox.com у день, коли мали розпочати продаж квитків на матч Україна-Португалія? Правильно – він ліг.

Звісно, почалися відмазки. Гендиректор “УАФ Маркетинг” Волинець почав вдаватися в деталі роботи сайту, на самому сайті заговорили про DDoS-атаки… В принципі, усе це дійсно може виявитися правдою. Але у цих бравих хлопців, як би вони не називалися – ФФУ, УАФ чи Хрю-Му – репутація така, що на будь-які їхні пояснення реакція буде лише одне. Ось, наприклад, у вигляді такого смайлика.

І як воно ото людям вдається працювати без подібних траблів. А тут як бідному женитися, так і день малий.

3. У колишній сім’ї Анатолія Тимощука давно важкі часи. Там по суті йде повномасштабна війна – за гроші у першу чергу, але і не тільки за них, а й за суспільну думку. От, наприклад, на тижні Надія Навроцька, ексдружина Анатолія, розказала – серйозно, як вона, напевно, думала, підмочивши репутацію колишнього чоловіка:

“я через знайомих, через десяті руки вийшла на … водія одного з керівників «Баварії». Завдання було таким: при нагоді запитати, чи не буде клубу цікавий Тимощук, і передати контакти його представників. Так і зробила”.

Печально за усім цим спостерігати, спостерігати, як колись, здавалося, ідеальна сім’я руйнується дощенту. Але, чесно кажучи, оця історія, так, як вона подана – смішить. Ну, займалася дружина справами чоловіка. Що ж тут такого? Ну, припустимо, вийшли через водія. І? Перший контракт Ліонеля Мессі знаєте на чому був написаний? На серветці. Так-так, на серветці у кав’ярні – де сиділи обговорювали, там взяли і написали. І що? Це якось змінює історію Мессі в “Барселоні”? Чи Тимощука в “Баварії”.

Ні, бажання Надії вколоти зрадника зрозуміле. Але тут не той випадок, коли цим можна вколоти, як на мене.

4. На базі “Динамо” провели турнір під пафосною назвою “Кубок Верховної Ради України”. Чому саме там? Ну бо депутат Верховної Ради Григорій Суркіс, як відомо, не має ніякого відношення до футбольного клубу “Динамо”.

Але найсмішніше не сам факт проведення такого турніру. І не перемога у ньому, звісно ж, “Слуги народу” – 5:0 у фіналі обіграли медведчуківців. А те, що приз кращого голкіпера турніру отримав Григорій Суркіс, який і стояв у воротах “Опозиційної платформи За життя”, що, власне, і програла 0:5 переможцям.

Слухайте, людина в своєму житті досягла практично усього. Була президентом клубу, ліги, федерації, віце-президентом УЄФА. Була і знову є народним депутатом. З іменем цієї людини назавжди асоціюватиметься головний футбольний турнір в історії країни – Євро-2012.

Навіщо їй оцей безглуздий нікчемний приз? Щоб було? Я от не розумію – вони що, не можуть без якихось медалей, орденів, статуеточок, дипломів, всього оцього сраколизства? У них ломка починається, якщо ніхто перед ними не застиг в глибокому пардоні?..

5. Продовжуємо слідкувати за так званим “першим чемпіоном” – бериславською “Таврією-Сімферополь”. На тижні тренер команди Сергій Шевченко показав майстер-клас зі сраколизства. Цитую:

“З травня взагалі ні копійки ніхто не отримує. Ми всі сподіваємося. Начебто є якийсь прогрес з питання «Таврії», є розуміння у цій владі. Якщо нас підтримають, і ми будемо ніби як жити… […] Ми якось забуксували. Дай Боже, щоб цейво. Ми тоді в пресі віддячимо найвищому керівництву нашої країни”.

Гидко читати такі слова. Гидко спостерігати, як низько може людина прогнутися – і це не за якісь там космічні гроші, бо хто їх дасть нікому не потрібній команді другої ліги, – а за якусь умовну копієчку.

Краще б уже Шевченко залишався в Окупованому, керував би отим покручем “ТСК-Таврія”, прогинався там перед місцевими бандюками та понаїхавшими із Московії кунаками Кремля. Там йому із такими заявочками якраз і місце.

Бонус-трек: Сьогодні розкажу вам історію з дитячого турніру, на якому я був на тижні. Ми грали у Миколаєві. Тобто грали діти, а ми з колегою – батьком іншого юного футболіста “Металурга” – все це фільмуємо. З трьох-чотирьох камер. І от я, значить, перед початком ігрового дня готуюся, вибираю собі місце за  лінією воріт, трохи збоку від самих воріт – щоб знімати майбутні голи нашої команди. Як підходить до мене організатор турніру, він же тренер одного з учасників, місцевого СДЮСШОР (Денис Вакарь його звуть, грав він навіть і в Запоріжжі колись) і каже, що “тут знімати не можна”. На моє здивоване питання “Чому” – відповідь була геніальна. “Бо приїде директор, побачить, а це заборонено”. Перебувати, значить, за біговій доріжці за лінією воріт. Бо, виявляється, голкіпера я буду відволікати.

Я психонув, сів на трибуну. І спостерігав, як під час усіх матчів на тому місці, де я мав мовчки стояти зі смартфоном – і навіть ближче, за самими воротами – постійно товклися і футболісти інших команд з м’ячами, і батьки, волаючи несамовитими голосами. І ніхто, виявляється, не заважав – принаймні, пан Вакарь ніяких зауважень нікому не робив. А мені зробив.

Це от одна із особливостей українського дитячого футболу. Коли самі нічого чи майже нічого не роблять (добре, хоч фінал за участю нашої команди записали і виклали), але заборонити іншим – це аж бігом. Владу свою ж показати!

Розумієте тепер, чому український футбол треба роз’їбашити і насцяти на його руїни? РУФ, браття, РУФ.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s