Дєди получалі, або Город русской…

Смішні ці новопреставленні московити, севастопольці тобто. Обурюються очевидним речам, традиції, можна сказати, їхній ісконній.

От натрапив я на один топік у легендарному севастопольському форумі – називається він До каких пор нас будут бить безнаказанно кавказцы?.

Обурюються там, мовляв, що ж це таке, та доколє ж… Ні, я зараз не буду згадувати, що до 2014-го їх кавказці навряд чи аж так бєзнаказанно ізбівалі – то таке, їм все одно не дійде, мізків для цього не вистачає. Я про інше.

Є така фраза – “Не ми вигадали ці традиції, не нам їх і порушувати”. Так от – це ж насправді їхня севастопольська традиція. “Дєди получалі”, таскть (піздюлєй). От дивіться. Відкриваємо історію Криму…

До московитського завоювання Кримське ханство було досить потужним і войовничим. Для тих, хто не в курсі – 1571-го кримський хан Девлет І взяв Москву і спалив її гептом. А Іван Грозний, той великий і могучий цар, драпав із столиці, що твій Садовий з президентських виборів… Так що Наполеон тут нічого нового не придумав.

Але в кінці 18-го століття в Крим прийшла Московія. Заселила там своїх холопів. І що ж ми маємо далі?

1830-й рік. Задля профілактики під час епідемії чуми – якої у місті, до речі, не було – Севастополь закрили на карантин. Причому деякі – звісно, найхолопськіші – райончики закрили так, що навіть з хати не дозволялося виходити. Холопи побурчали, за що вихопили неілюзорних – їх вивезли взагалі за місто і там продовжили їм карантин. Мовляв, не хочете сидіти в місті? Будете сидіть отуточки, во чістом полюшкє.

Холопи збунтувались – за що вихопили уже по повній програмі. Прийшла армія, вломила містянам. Вломила так – 7 чоловік стратили, тисячу відправили на каторгу, більше 4 тисяч викинули нафіг з міста.

1854-й рік. Цар Ніколай Палкін довидєлувався із бажанням захапати Босфор так, що в Крим припливли англійці з французами. І вломили на річці Альма. Знаєте, в Парижі є така площа д’Альма, а під нею тунель, в якому Діана розбилася? Так оце ж на честь тої річки, тобто перемоги на ній. А перемога легендарна була. За однією із версій, крилатий вираз “шапками закидати” народився саме там. Був такий генерал Кірьяков, то він перед битвою похвалявся, мовляв, та шо нам ті гейропейчики. Так похвалявся, що дурнуваті севастопольці вилізли на сусідні пагорби, як на пікнік – подивитися, як будуть мочить протоНАТОвські війська. Подивилися. Як вищезгаданий Кірьяков тікав з поля битви пішки і без шапки. (Кидав-таки, мабуть.)

Потім і сам Севастополь окупували, а московити не придумали нічого розумнішого, як затопити свій флот у бухті – щоб врагі не зайшли. Врагі тільки пхекнули і без того місто зайняли. А той придурошний хід – затоплення кораблів – чомусь досі вважається мало не величезним стратегічним успіхом і перемогою. Ну, хіба що над здоровим глуздом.

До речі, Севастополь залишався окупованим навіть деякий час після підписання Паризького мирного договору, який символізував завершення Кримської війни. А цар Ніколаша, який і розпочав усю ту кампанію своїми заявами про “хвору людину Європи”, Туреччину тобто, яку треба було прибрати до рук – ще до завершення війни захворів і склеїв ласти. Як-то кажуть – на собі не показуй.

1905-й рік. Пам’ятаєте – “я син лєйтєнанта Шмідта”? Дак оце ж той самий лейтенант Шмідт, що на “Очакові” там збунтувався і мало не революцію учинив у Севастополі та в її околицях. Так от – знаєте, скільки тривав бій, після якого вся революція закінчилася тут же, а Шмідта сотовариші розстріляли? Дві години.

1920-й рік. Крим був останньою територією Московії, яка оборонялася від комуняцьких орд. Оборонялася-оборонялася, але в листопаді 20-го чергова оборона Севастополя накрилася мідним тазом. Що зробило тодішнє керівництво цієї “білої” території? Сказало містянам – так, рібята, ми евакуюємося, а ви ж не воювали, вам нічого не загрожує, так що не сціть в кампот, там Блюхер ноги миє.

І евакуювалося. А потім прийшли добрі червоновармійці – і, за версією деяких істориків, тільки за перший тиждень свого перебування застрелило, втопило, повісило чи забило прикладами до 30 тисяч населення.

Ах да, Севастопольський концтабір знаєте? Ні? Ну от будете знати. Існував такий в ті буремні місяці. А то Аушвіц, Бухенвальд… Дідо Адік тоді ще пісюном газірованим був, коли добрі червоноармійці впроваджували цю прогресивну технологію в життя.

1942-й рік. До Севастополя прийшли чергові незадоволені європейською політикою московитського царя. Цього разу німці. Московити угепали більше 200 тисяч солдатів (“баби іщо нарожають” (с)), а потім керівництво по тихому здриснуло на материк, ті вояки, які залишилися в живих, звісно ж запанікували і побігли здаватися.

Ви рахуєте, скільки разів Севастополь брали? Рахуйте, рахуйте.

1954-й рік. Як люблять казати московити, “Крим по капрізу Хрущова” був переданий Україні. Севастополь, як люблять казати ті ж таки московити (навіть найліберальніші з них), взагалі Україні не передавався, бо був “містом союзного значення” і підпорядковувався напряму Москві. Про всяк випадок у січні 1991-го севастопольці провели у себе там референдум, на якому проголосували за статус “міста союзно-республіканського підпорядкування”.

Але через 10 місяців прийшли злобні бандерівці і змусили 57% жителів Севастополя проголосувати за незалежність України. І Севастополь, звісно ж, залишився у незалежній Україні.

1993-й рік. Верховний Совєт Московії проголосив Севастополь “російським містом”. Але через кілька місяців у Москві на Севастополь начхали і забули про це “російське місто”, обмежившись базуванням флоту. Уже в свинячий голос, у серпні 1994-го місцева рада щось там прийняла про московитський статус міста, але на це взагалі ніхто уваги звертати не став, і вони затягнули язики у дупи, де й тримали їх до 2014-го року, коли їх удруге в історії окупувала Московія.

Ну, а тепер їх б’ють кавказці. А ще влада і бізнес, які, звісно ж, приїхали із Московії – яка сама Севастополь 100%-вою Московією не вважає.

І отепер виникає питання. Чуваки, вас всю історію перебування у складі Московії б’ють усі, хто тільки хоче. Місцева влада, “федеральна” влада, різноманітні європейці, навіть слабенькі українці. Ну так чого ви тепер ниєте, що вас кавказці почали бити? Не ви придумали цю традицію, не вам її й порушувати!

До речі, якщо правильно розуміти слово “слави” – то фраза “Город русской слави” щодо Севастополя дійсно має сенс. Такої “слави”, як тут, вони, може, ніде більше і не набралися. “Славлять” їх тут просто віками.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s