“11 вересня” у Луганську, унікальне падіння над Запоріжжям, спокійні 60-і та буремні 70-і  – у другій частині розповіді про українські авіакатастрофи, в період з 1962-го по 1976-й роки.

Частина 1 – тут.

19 квітня 1962-го в районі кременчуцького аеродрому «Велика Кахнівка» розбився літак Let L-200A Morava, який летів пасажирським рейсом Жуляни-Запоріжжя. Причиною стало те, що, приземлюючись з одним неробочим двигуном, пілот побачив на ЗПП інший літак і, замість приземлитися на будь-якому місці льотного поля (як зазначено у розслідуванні), почав підніматися на друге коло, де і зірвався у штопор. Пілот і двоє пасажирів загинули на місці катастрофи, двоє інших пасажирів померли у лікарні.

Рівно за 7 місяців у Сарненському районі Рівненщини п’яний пілот вирішив покатати на своєму Ан-2 колгоспників. Докатався до того, що під час різкого зниження всі 6 пасажирів, які стояли (бо сидінь не було, літак був розрахований на розприскування міндобрив), полетіли назад, що створило неприпустиме заднє центрування. В результаті чого літак втратив швидкість і впав. Загинуло 9 чоловік – 3 члени екіпажу і 6 пасажирів.

1963-го над Україною падали із людськими жертвами тільки Ли-2. (І не над Україною – але з України – теж, але про це іншим разом.) 1 лютого біля Кіровограду пілот-інструктор під час навчального польоту припустився критичних помилок при приземленні, допустив великий правий крен, що й призвело до падіння. Він сам і загинув, також два члени екіпажу померли на місці, а один (усього з 5 членів екіпажу вижив тільки 1) – у лікарні. З шести службових пасажирів вижили усі – в тому числі й тому, що один із них, фельдшер, не дивлячись на поранення, знайшов свою сумку і надав усім пораненим першу медичну допомогу.

Рівно за два місяці такий же літак упав біля донецького аеропорту. І знову причина була у роботі пілота-інструктора. Але цього разу із шести членів екіпажу (пасажирів на борту не було) загинув лише він один. Точніше, помер у лікарні через 6 днів після катастрофи.

13 травня 1964-го над старовинним селом Світильня (Бориспільський район Київщини) сталася авіакатастрофа Ан-2. Цього разу літак знаходився у плановому польоті з розкидання міндобрив. Під час посадки грубої помилки припустився командир судна, другий пілот намагався виправити ситуацію, але командир його не послухав. У підсумку із трьох людей на борту загинув саме другий пілот.

І друга катастрофа року трапилася під Києвом. На аеродромі Гостомель буквально через пару десятків секунд після злету упав Ан-8, на який поставили ракетні двигуни. Загинули усі 7 членів екіпажу. Експерименти із ракетними двигунами на Ан-8 більше ніколи не проводилися.

1965-го в УРСР сталося відразу дві катастрофи гелікоптерів. 4 лютого у Ка-15 під час польоту над Токмацьким районом Запоріжжя зруйнувався редуктор РВ-15, судно стало некерованим і розбилося. Обидва члени екіпажу загинули. Проблема з редуктором стала причиною падіння Ка-15 і над селом Абрикосівка, що в Криму. Це сталося 16 червня, пілот гелікоптера загинув.

Традиційною для наших широт стала катастрофа літака, який розкидав міндобрива. Цього разу це був Як-12, подія сталася 22 березня біля Кремінної на Луганщині. Тут людського фактору не було – обірвався верхній трос управління стерном висоти. На борту був один пілот, він і загинув.

1966-й був, на щастя, дуже скупим на авіакатастрофи в УРСР. Лише одна мала місце – 30 січня на Кіровоградщині. Ан-2 вилетів у навчальний політ, із якого не повернувся. Один із курсантів, якому віддали управління літаком, занадто сильно знизився, і командир судна уже не зміг нічого зробити, аби уникнути зіткнення із землею. Із шести людей на борту загинув один курсант (не той, який став причиною катастрофи).

Але була ще одна смерть у небі над Україною. 27 липня літак Ту-124 (див. на головне фото), який летів за маршрутом Казань-Сімферополь, над Запоріжжям потрапив у дуже потужний вертикальний повітряний потік. За неофіційними даними (інтерв’ю пілота) літак за 9,8 секунди знизився з ешелону 7200 до 2800, тобто швидкість зниження була близько 450 метрів за секунду. Можливо, причиною інциденту стало перезавантаження – на борту було 90 пасажирів замість 56 за нормами експлуатації.В результаті цієї пригоди літак таки долетів до Сімферополя і приземлився, але таке падіння призвело до інфаркту у одного із пасажирів (який летів у Крим лікуватися від серцевого нападу), радника юстиції Харківської прокуратури.

Пізніше саме цей Ту-124 (бортовий номер 45038) став причиною закінчення експлуатації такого типу літаків – через авіакатастрофу 1979-го під Тамбовом. Причому летів він за маршрутом Одеса-Бориспіль-Казань.

1967 рік пройшов взагалі без катастроф, навіть без аварій (це коли без жертв). А 1968-го було у звичному режимі – кілька катастроф із мінімальними людськими втратами. 31 січня біля Бахчисарая розбився гелікоптер Ми-1. Причиною стала пожежа на борту. Загинули усі троє – пілот і два пасажири.

А далі протягом п’яти тижнів упали два Ан-2. 28 травня під час обприскування цукрового буряку над селом Слободівка (захід Харківської області) та 1 липня через бажання п’яного пілота (3,8 промілле) полетіти на базу у стані, близькому до відключки, біля села Бреусівка (південь Полтавщини). У першому випадку загинуло дві людини з двох, у другому – дві з трьох (один пасажир вижив).

Ан-2 продовжили падати і наступного, 1969-го року. 30 березня у небі Прилуцького району Чернігіщини пілот не впорався із управлінням. Загинули всі 4 члени екіпажу. А 25 листопада під Мукачевим в умовах поганої видимості зіткнувся із горою. Загинули 2 пілоти і 3 пасажири.

60-і, які після серпня 1960-го, пройшли для УРСР без серйозних авіакатастроф, завершилися 3 серпня 1969-го. У літака Ан-24, який вилетів із Дніпропетровська на Вінницю та Львів, через 15 хвилин після злету відірвало лопать лівого гвинта. Уламок врізався у фюзеляж, де перебив тяги управління стерном висоти, напрямку й елеронами.

Літак упав біля села Преображенка Криничанського району. Загинули усі 55 людей – 4 члени екіпажу і 51 пасажир. Комісія після проведення розслідування зробила висновок, що обрив лопаті гвинта стався через механічну втому при наявності раковин корозійного типу.

70-і ж розпочалися серією катастроф пасажирських літаків. 4 квітня 1970-го літак Ил-14, який слідував за маршрутом Тбілісі – Ростов-на-Дону – Запоріжжя, розбився під час приземлення в Запоріжжі. Зайшовши на зниження занадто рано, капітан літака намагався підняти його на друге коло, але судно зачепило крилом землю. Загинули перший пілот, 5 пасажирів (одна дитина) і людина, яка летіла без квитка на місці бортмеханіка.

Причина авіакатастрофи Ту-124 2 вересня так і залишилася невідомою. Літак, який слідував за маршрутом Мін.Води – Ростов-на-Дону – Вільнюс, упав з ешелона 9000. Комісія розглядала купу варіантів: військові збили, зіткнення з іншим об’єктом, просто зруйнувався у повітрі. Остаточної версії так і не було прийнято. Загинули усі 37 людей на борту (5+32).

Місце падіння Ту-124

1971-го сталося відразу три серйозних авіакатастрофи. 31 березня Ан-10, який летів із Куйбишева (нині московитська Самара) до Одеси, приземлявся у Ворошиловграді (нині Луганськ). Під час приземлення у літака відірвало частину конструкції правого крила. Це призвело до крена, піке і падіння біля села Волнухине. Причину руйнування крила достеменно не встановили. Загинуло 65 людей (8+57).

У листопаді дві катастрофи сталися протягом 21 години. 12 листопада у Вінниці, заходячи на посадку, Ан-24 за командою диспетчера відправився на друге коло. Але в цей момент фатальною стала 5-секундна затримка екіпажу, який не встиг увімкнути двигуни на повну потужність – це й призвело до падіння.  Загинуло 48 людей (5+43).

На наступний день екіпаж іншого Ан-24, який прилетів до Керчі із Сімферополя, почав зарано знижувати – і врізався у стовп, потім у дах цегляного складу. Загинули всі 4 члени екіпажу, міліціонер, який був у супроводі рейсу і один із шести пасажирів.

1972-й продовжив сумну статистику, але розпочався із фантастичної історії. 27 березня у Ворошиловграді пілот Ан-2 вирішив помститися дружині, з якою чубився усі 13 років сімейного життя, і взяв тараном власний будинок. Втім, поцілив не у свою квартиру, а в сусідню. Ніхто, крім самогубці, не загинув. Алкоголю в крові пілота не знайшли.

Наслідки тарану

Через 4 роки подібна історія сталася у Новосибірську, там, крім «гастелло», загинули 4 людини в будинку.

5 травня в Полтавській області інший Ан-2 вчинив фактичне самогубство у небі Полтавщини. П’яний пілот вирішив похизуватися своїм умінням керувати літаком в будь-якому стані – і до керувався до зіткнення з будівлею. Разом з ним загинув і автомеханік.

18 травня сталася найбільша на той момент авіакатастрофа на території УРСР. Біля села Руська Лохова, що на Харківщині (старіше за сам Харків, хоч і на кілька років) упав Ан-10 із 7 членами екіпажу та 115 пасажирами. Не вижив ніхто. Причина була та ж, що і у іншого Ан-10, що розбився у Ворошиловграді 1971-го. Ця катастрофа стала найбільшою для історії Ан-10 – і останньою, бо після неї експлуатацію цього типу літаків припинили.

Все, що залишилося від пам’ятника на місці падіння «Великої Анни»

11 серпня в аеропорту Херсона розбився Ан-2, який прилетів із Новоолексіївки. Заходячи на посадку, він потрапив у супутний струмінь від військового гелікоптера Ми-6, який приземлився попереду. Це збило підйомну силу літака, і він упав. Загинули обидва пілоти і 12 із 17 пасажирів.

Закінчив цей рік ще один Ан-2, який упав у Тиврівському районі Вінниччини через те, що п’яні пілот і авіатехнік не перевірили перед злетом, що стерна висоти і повороту заблоковані спеціальними механічними стопорами, струбцинами. У результаті літак піднявся на висоту 15 метрів і завершив свій політ.

23 березня 1973-го через технічні неполадки біля Глобиного, що на Полтавщині, упав гелікоптер Ми-4, який виконував контрольний політ. Інструктор загинув, слухач-пілот вижив.

 20 травня екіпаж Ан-2, який обприскував у Старобешівському районі Донеччини кукурудзу гербіцидами, припустися помилки, яка стала фатальною. Із двох пілотів загинув другий, командир, незважаючи на важкі поранення, вижив.

3 липня у Вінниці злетів у небо Ан-2, який пригнали із Брянська на капремонт. На борту під час випробувального польоту знаходилися два пілоти і 10-літня небога дружини одного з пілотів. Через неякісно зроблений ремонт літак упав з висоти 100 метрів на бурякове поле. Загинули усі троє.

В кінці року, 23 грудня, біля Львова розбився Ту-124. Через 2 хвилини після зльоту через технічний брак, допущений на заводі, у літака відмовив лівий двигун, після чого розпочалася пожежа двигуна. Екіпаж розвернув літак назад до львівського аеропорту, але не дотягнув і упав – просунувшись по землі майже кілометр – між селами Винники та Миклашів. Загинули усі 17 людей (6+11).

За два тижні, 6 січня 1974-го – нова трагедія на Західній Україні. Через обмерзання і відмову деяких деталей біля Мукачевого упав Ан-24, який взагалі-то мав летіти до Ужгорода, але через погану погоду і на Мукачеве вилетів не з першого разу. Загинуло 6 членів екіпажу і 18 пасажирів – усі, хто був на борту.

23 травня на танкодром в Гореничах, що під Києвом, упав Як-40. 25 пасажирів загинули через те, що екіпаж (4 особи), імовірно, отруївся чадним газом і не зміг нормально посадити дітак.

16 липня на Запоріжжі в гелікоптер Ка-26, який пролітав прямо над ЛЕП, влучила блискавка. Сталася пожежа, гвинтокрил упав біля села Оріхівка Приазовського району. На борту був пілот і чотири пасажири, усі загинули. Цікаво, що це був замовний політ за заявкою Запорізького інституту «Діпроводгосп» з метою візуальних спостережень заплави річки Корсак.

14 листопада Ил-14, злетівши із Жулян у напрямку Ворошиловграда, долетів тільки до Жукового острова, де і упав. Загинули усі шість членів екіпажу. Пасажирів на борту не було. Причиною катастрофа стала пожежа, яка у свою чергу була викликана зруйнуванням одного із бензопроводів.

Завершився рік падіння ще одного гелікоптера Ка-26 у Краснокутському районі Харківщини. Причина – летів на занадто низькій висоті і зачепив ЛЕП. Четверо пасажирів, серед яких було троє шестикласників (їх взяли покатати), загинули на місці трагедії. Пілот помер у лікарні. Два пасажира – один із них теж був однокласником загиблих – вижили.

1975-го в небі над Україною сталася лише одна авіакатастрофа, в якій до того ж більша частина людей на борту вижила. 20 листопада літак Ан-24, який слідував за маршрутом Мін.Води – Гомель, приземлявся у Харкові. Через помилку диспетчера, який екіпажу вказав неправильний атмосферний тиск, літак занадто сильно знизився, зачепив дерева і почав розвалюватися. Загинули 18 пасажирів і стюардеса. 31 пасажир вижив.

15 травня 1976-го біля села Вікторівка, що під Черніговом, упав інший Ан-24. Причиною катастрофи літака, який летів за маршрутом Вінниця-Москва, стало різке відхилення стерна напрямку, через що екіпаж не зумів утримати судно, яке звалилося в штопор. На борту було 6 членів екіпажу і 46 пасажирів, загинули усі.

Схема авіакатастрофи

6 липня через зруйновану силову передачу редуктора упав на території Бериславського району Херсонщини гелікоптер Ка-26. На борту був один пілот, який і загинув.

Через три тижні, 29 липня, екіпаж Ан-2, що летів з Івано-Франківська до Чернівців, припустився двох фатальних помилок – полетів не по маршруту і знизився нижче дозволеного. В результаті уже майже в кінці маршруту літак врізався у гору Цецино, де знаходиться Чернівецька телевежа. 2 пілоти і 3 пасажири загинули.

В кінці року підряд сталося дві катастрофи. 16 грудня під час навчально-тренувального польоту Як-40, який вилетів із Запоріжжя, через помилку пілотів, упав біля села Козаківське Вільнянського району. Загинули усі 5 членів екіпажу. А наступного дня Ан-24 під час приземлення у Жулянах через помилки у радіообміні (диспетчер керував одночасно трьома літаками, повідомлення глушилися, у результаті екіпаж зарано знизився) врізався у огорожу ближнього маркерного маяка і вилетів аж на залізничні рейки за межами аеропорту. Із 5 членів екіпажу загинуло 4 (всі пілоти, вижила стюардеса), із 50 пасажирів загинуло 44. Один із шести пасажирів, що вижили, взагалі не постраждав.

У завершенні циклу «Історія авіакатастроф в УРСР» ви дізнаєтеся про усі авіакатастрофи на території УРСР з 1977-го по 1991-й роки, в тому числі й про найвідомішу трагедію в історії пасажирського авіасполучення та футболу СРСР.