Московитські ліберали – теж люди. В першу чергу люди. Московити. Саме тому вони ніколи не віддадуть Крим, навіть якщо власноруч повісять Путіна на Кремлівській стіні. Історія гарантує це.

Звертайте увагу на деталі. Вони допоможуть зрозуміти психологію і перспективи спілкування з тим чи іншим персонажем. Ось – цитата із парфьоновської “Российской империи”. Це початок 2000-х, Путін ще навіть удома не уповні керує усім. Про експансію путінської Росії за державний кордон не йдеться взагалі.

Послухайте. Це про останню московитсько-шведську війну.

А тепер замініть “Петербурге” на “Москве”, “Корсиканцу” на “кремлевскому карлику”, “близкого родственника” на “братский народ”. Ну як? Не про #Кримнаш? Не так само їм – згадайте слова вчорашньої демократки і лібералки Ірини Хакамади (ось тут,  на самому початку):

Бачте? Начебто це і не дуже добре, начебто й “інтелігентно опонує” – але “вы победитель” же. А, значить, можна і порадіти.

Саме звідси, з усіх оцих історій і ростуть ноги приказки про “російського демократа, який закінчується там, де починається українське питання” (приписується Винниченку).

Тому ніколи не сумнівайтеся і не вірте. Навіть якщо вони і будуть незадоволені діями Путіна чи того, хто змінить його на троні – побєда заглушит укори.