Ті, хто кажуть, що Лукашенко сам винен у тому, що Московія тепер поглинає Білорусь – навіть не уявляють, НАСКІЛЬКИ вони були праві. Бо вся ця історія – це історія жадоби влади однієї-єдиної людини.

Ви не помилилися – цю людину звуть Олександр Григорович Лукашенко. Але у фразі про “жадобу влади” немає ні слова про Республіку Білорусь.

Вмикаємо машину часу і повертаємося на двадцять з лишком років назад, у 2 квітня. Але не в 2 квітня 1996-го, коли в Москві був підписаний договір “о сообществе” Московії і Білорусі – а рівно на рік пізніше, у 2 квітня 1997-го, коли в Кремлі підписували уже інший документ, про Союз цих двох країн.

Весна 1997-го – це час, коли Борис Єльцин, переживши інфаркт між 1 і 2 турами президентських виборів (цікаво, як би проголосував електорат, якби федеральні телеканали не приховали цю інформацію?), зробив операцію і тільки-тільки відновлювався. Відновлювався, але так, по суті, і не відновився. І це зіграло вирішальну роль у намірах Олександра Лукашенка.

Уже мало хто пам’ятає, але тоді, в другій половині 90-х, президент Білорусі багато їздив російськими регіонами. Формально це були зустрічі для налагодження зовнішньоекономічних зв’язків – але фактично це були передвиборчі поїздки. Так-так, Лукашенко мітив у крісло очільника Союзної держави! І, до речі, мав усі для цього підстави – його рейтинги в Московії були хоч і не такі захмарні, як удома, але досить високі. Ви просто уявіть собі росіян, які пережили крах початку 90-х, злодійську приватизацію, бандитський беспрєдєл – і поруч з ними була спокійна і відносно успішна (якщо правильно подати, то і без “відносно”) Білорусь, в якій Бацька створював соціалістичний рай. Саме тому в Московії його і поважали. Власне, рейтинги КПРФ і Зюганова базувалися на тому ж самому – ностальгії за брєжнєвською стабільністю. Але у комуністів був дуже негативний бекграунд, який на повну використали Чубайс і Ко у передвиборчій кампанії. Ось один приклад того, як топили Зюганова, використовуючи радянське минуле:

І тепер дивіться, що відбувається. У Єльцина рейтинг і до виборів був нульовий, і після виборів – особливо на фоні проблем зі здоров’ям – нульовий. (На вибори його просто витягнули, в тому числі й імовірними фальсифікаціями.) У комуністів рейтинги вищі, але у них високий антирейтинг. І тут з’являється він – не замазаний у брудну бандитську приватизацію, без чорного комуняцького бекграунду (хто він був, директор радгоспу), зате він створив значно привабливішу країну, ніж ту, якою була Росія 90-х. Білорусь тих часів – це спокій, порядок, справедливість (принаймні, в очах реально зубожілих і оскаженілих від “ліхіх 90-х” московитів) і смачна, “як раніше”, їжа. І цей “міцний господарник” сам приходить в Московію, він готовий простягнути руку допомоги. Ну як його не вибрати? Особливо коли він так активно їздить регіонами і домовляється із тамтешніми елітами.

Лукашенко був близький до успіху. Кажуть, лише Чубайс, якого Єльцин ще слухав, відмовив президента Росії від підписання тих угод, які б відкрили Луці шлях до об’єднання держав – і до союзного престолу.

А потім до влади прийшов Путін. Тобто КДБ-ФСБ. І шанси Лукашенка очолити цю примарну поки що країну стрімко полетіли на рівень плінтуса. Зверніть увагу – як моментально загальмували усі об’єднавчі процеси з початку 2000-х. Бо Путіну було не до того – він боровся за владу всередині Московії, а Лукашенко зрозумів (чи йому дали зрозуміти), що тут йому уже нічого не світить. І, здавалося, ідея Союзної держави відійшла у минуле.

Але прийшли часи, коли ця ідея знадобилася уже Москві. Тобто Путіну. Для підняття рейтингів, які уже не тримають навіть Кримнаш і боротьба з “бендерівцями” за русскій мір. Для вирішення проблеми чергового президентського терміна. І тут виявилося, що жадоба до влади Лукашенка-1997 Лукашенку-2018 вилазить таким боком, що дай Боже йому залишитися не те що при владі, а на хоча б на свободі.

Є так слово – карма. У другій половині 90-х Лукашенко заради кремлівського престолу фактично знищив Білорусь. А за двадцять років уже Путін заради кремлівського престолу знищує самого Лукашенка.