Ну ось і все. Історія Білорусі як суб’єкта геополітичної реальності добігла кінця. І тут нас цікавить рівно дві речі.

Для початку зазначимо, що, якщо й пересічному українцеві в принципі все одно, що там відбувається із чужою країною (і це нормальна реакція, ненормальна – це якраз коли починають сунути носа і розказувати, хто правий у, скажімо, каталонській історії), то є два важливих моменти, які змушують нас цікавитися таким явищем, яке раніше називалося Білорусь, а тепер знову, як і за совка, називатиметься Білорусія.

Перший, найголовніший – це те, що 1084 кілометри білорусько-українського кордону стають 1084 кілометрами московитсько-українського кордону. А це означає, наприклад, що наступний воєнний стан треба буде вводити уже на всій території країни – бо областей, які не межують із Московією, залишиться менше половини (десять). Але це найменша проблема. Бо насправді проблем буде значно більше. І не тільки, до речі, для України – а й для Литви, для Польщі. Литва виявиться з двох сторін оточена Московією, і до Вільнюса там рукою подати.

Нам потрібно буде посилювати північний кордон, відповідні військові структури, під більшою, ніж нині, загрозою опиняються Київ і, якщо ви забули, то Чорнобильська АЕС. А Путіну все одно, що там буде із жителями сусідніх областей Білорусії – це та жертва, якої він навіть і не помітить.

Втім, про це вам детальніше розпишуть люди, які значно краще знаються на темі. Я ж хочу акцентувати вашу увагу на другому моменті.

У нас в країні є дуже багато не тільки божевільних, які голосували за Ляшка і Рабіновича, які голосуватимуть за Вакарчука і Зеленського – а ще й такі персонажі, яким завжди подобався Лукашенко. Вони навіть протиставляли його Порошенку (а раніше Турчинову, як в.о. президента) – мовляв, от нам би такого керівника, той би не віддав Крим! До речі, Лука якраз і звинуватив Україну, нинішнє її керівництво, у тому, що, мовляв, здали Крим. І заявив, що він Білорусь не здасть. У нас тут же – це ж було в ефірі у Савіка Шустера – затягнули пісню про те, що оце от справжній хазяїн країни!

І штука в тому, що він дійсно – хазяїн. І, як справжній хазяїн, взяв і продав свою власність. За скільки – ми, можливо, дізнаємося пізніше. Але те, що він її продав – причому продав остаточно, тому що процес цей розпочався іще в далекі 90-і, при великому “демократу” Єльцину. А тепер процес завершується абсолютно логічним фіналом.

Так от – цікаво мені було б почути цих українських лукашенкофілів. Що вони скажуть тепер? Невже у своїй ненависті до чинної української влади переступлять і через це – вигадуючи найдурніші виправдання на кшталт “зате у Білорусі гарні дороги залишаться”?

Але в одному Лукашенко дійсно виявився правий. Він би Крим не здав. Із двох причин. По-перше, у нього немає “Криму”. Точніше, вся Білорусь – це “Крим”. Бо в Україні, крім Криму, є не тільки Галичина, яка ЗАВЖДИ буде за незалежність своєї країни, а й Правобережжя, яке не таке ура-патріотичне, але цілком усвідомлює себе окремим від московитів народом і не дуже поспішає в обійми “старшого брату”. У Білорусі всього цього немає. Хіба вигадана Вейшнорія… Вся Білорусь – це мікс Криму і Донбасу. Може, ще якогось Харкова, і то я не впевнений, що якесь місто в Білорусі можна порівняти із Харковом – у слобожанській столиці все-таки  велика кількість патріотично налаштованих громадян. (Як мінімум у форматі “як для Білорусі” патріотично налаштованих.) Тобто у Лукашенка немає справді білоруської Білорусі. І в цьом, до речі, його пряма вина – він у свій час зробив усе, щоб знищити білоруську Білорусь.

А по-друге, Лука не здав би свій Крим, по суті це вся Білорусь, тому, що ніхто її анексувати і не збирається. Білорусь розчиниться у складі Московії так тихо і непомітно, що пересічні московити помітять це лише тоді, коли зміниться титулування їхнього царя (ви ж розумієте, що захоплення цієї нещасної країни робиться із двох причин – по-перше, підняти рейтинги кремлівського карлика, по-друге. дати йому можливість легально, не дуже змінюючи законодавство, царювати, в принципі, довічно). А коли це помітять пересічні білоруси – тут, я думаю, варто вживати цей термін уже не в етнічному, а в територіальному значенні, як кубанці чи сибіряки – це уже нікого не хвилює. Бо на них усім наплювати. І Путіну, і, безперечно, Лукашенку.

А головне – на білорусів було наплювати самим білорусам. Коли вони здали свою країну цьому популістичному антикорупціонеру, а потім не підтримали тих, хто намагався йому опонувати, задурені казками про соціалістичний рай на землі, який Лука обіцяв повернути.