Harmash. Mediis tempestatibus placidus

В буремному морі українського футболу, де змінюється усе на світі, є невеличкий острівець стабільности. На нього не впливають ніякі катаклізми, не кажучи вже про тренерів і президента його клубу. Це Денис Гармаш.

Я його вперше побачив, здається, 2008-го року, а, може, навесні 2009-го, коли він ще не грав за першу команду “Динамо” – але в U-збірних уже зажигав. По-моєму, Ігорко Бойко мені його тоді показав на “Баннікову” і розповів (він взагалі цікавився і, мабуть, досі цікавиться усілякими збоченнями на кшталт юнацьких збірних), що це талановитий футболіст – але із наглухо відбитими мізками. Тоді, на тому матчі, мені що запам’яталося – поки тренер не гаркнув з лавки, як слід, Дениска ходив по полю, як корова, яка трави нажерлась і ремигає собі. Зате потім увікнувся у гру – і дійсно виявився дуже і дуже непоганим футболістом. Але з головою, точніше, з її відсутністю все було точно так, як мені й описали.
 
Я все слідкував за Гармашем – коли ж його попустить, коли він переросте, образумиться, набереться ума, як-то кажуть. Аж поки не зрозумів, що то не вікове, а вроджене. Ну, і заспокоївся, переставши очікувати від нього того, чого очікувати немає сенсу.
 
Так що ви ото перестаньте так нервуватись, а звикніться із Денискою, як звикаються із бородавкою чи родимою плямою. Воно є і буде. І крапка.
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s