У Донбабве плачуться після рішення тамтешнього сепаратістенфюрера закрити для бюджетників (а, значить, для більшості) виїзд в Україну.

Навіть резервацією свою молоду народну республіку обізвали. Стібуться он над “перемогою”. (До речі, це українське слово. По-донбабвійськи буде “пабєда”.)

Вся ця історія і істерія чудово ілюструє те, що донбабвійці настільки тупі, що нездатні зв’язати навіть елементарні речі. Згадаймо 2014 рік. Вони ж чого тоді хотіли? І оці он депутати, та навіть прості жителі Донбабве? Вони хотіли, щоб Росія, щоб не було бендер і таке інше. Вони хотіли в СРСР. До речі, там і в довоєнні роки вистачало тих, хто зітхав за тими часами.

Ну от – отримали. Точнісіньку копію СРСР. Із СРСР куди можна було поїхати простолюдину? Максимум – в соцкраїни, тобто в “братські країни”. Ну так в братські країни – Московія, Абхазія, Південна Осетія, Білорусь – вони і зараз можуть поїхати, чому ні. А у ворожій країні, проти якої вони воювали, проти якої повстали – їм нема чого робити. Так вважає Захарченко. І він по-своєму абсолютно правий.

І в цьому немає нічого нового. Все це уже було на цих землях. Але є один нюанс. Він у тому, що тоді, за часів СРСР, всі ці люди, які зараз плачуться – уже народилися в концтаборі. І для них  той концтабір був звичною справою. Вони не розуміли, що можна інакше.

А зараз, поживши у вільній країні, де ніхто не контролював, куди і навіщо ти їдеш – вони не розуміють, чому зараз треба так. Та тому, любі брати і сестри наші менші, що інакше в “народних республіках” просто не буває. Якби у донбабвійців залишалися зачатки розуму, вони б почитали про отаку от німецьку народну республіку (т.зв. НДР) і дізналися б чи згадали, як там убивали тих, хто намагався утекти, як будували Берлінський мур і т. ін. От рівно таке саме чекає на них. Бо інакшого шляху бути просто не може.

Але вони цього не розуміють. Не розуміють – і пам’ятають, що можна було інакше. Нічого, їхні діти-внуки, які не пам’ятатимуть Україну – уже сприйматимуть ці донбабвійськи і лугандонський концтабори як даність.

Питання тільки в тому, що з ними робити потім, коли Московія звідти утече. Як їх реінтегрувати. Чи, може, так і залишити – резервацією? Туристів возити, якісь пенсії невеличкі платити, хай там сидять і далі живуть у “народній республіці” – без майбутнього і прав, власне, як зараз. Самі ж захотіли. (Так, під’юджені Московією. Але ті, хто не хотів – на них і Московія не вплинула. А раз вплинула – значить…)