Он надеялся, что его сына выпустят из СИЗО по амнистии ещё в начале этого года, но Ирина своей публичной активностью и напором всячески препятствовала этому, требуя максимального наказания за гибель своей сестры”.

Тобто от те, що його син під кіром убив людину на дорозі – це чувак вроді як і не помітив. І самого себе ненавидіти (за те, що не виховав сина нормальним законослухняним громадянином) – вроді як і нема за що. А родичку загиблої з вини його бухого сина – є за що. Така типова жлобологіка – “шоби у мєня всьо било, а мнє за ето нічо нє било”. А коли починається оце от “било” – то тут же включається мантра “всє вокруг віновати, а я піонєр”.

2. Далі читаємо нардепа Антона Геращенка.

“В тот роковой день, 29 декабря, вечером, Юрий Россошанский и Ирина Ноздровская случайно столкнулись на остановке маршрутки в посёлке Демидов.

Между ними началась словесная перепалка, в ходе которой Юрий Россошанский выхватил из кармана самодельный нож и ударил им в горло Ирину Ноздровскую”.

Тобто це чувак так випадково гуляв у себе в селі із ножем у кишені? Нічого собі нрави.

Насправді, без іронії якщо – я цілком допускаю, що все так і могло бути. Але тоді це вже питання до самого Россошанського – який не зумів (чи не захотів) навчити сина не їздити бухим за кермом, зате з ножем в кишені рассєкає по рідному селу. І до тих, кого я згадаю у пункті 3.

3. А тепер читаємо сусідів Россошанського на “Громадському”.

Сусіди Россошанського кажуть, що він не міг убити Ноздровську.

«Він крові боїться. Він не міг цього зробити. Він навіть курку не міг зарізати. Спокійний. Привітливий. Завжди вийде, привітається. У записці, що залишив жінці написав, що візьме все на себе, щоб не чіпали родину їх», — розповіла сусідка Марія Несін.

Як тільки я побачив про курку, як тут же у мене  в голові щось клацнуло – десь я уже це бачив. І точно, бачив. Ось де.

Цитата номер раз:

Жена Чикатило долгое время не могла поверить в злодеяния своего мужа. Она говорила, что он не мог даже курице отрубить голову, был очень мягким и слабым человеком.

Цитата номер два:

Юрий Чикатило уверен: его отец никого не убивал и был осужден по ошибке. Чикатило-старший вообще боялся крови, говорит Юрий.

Юрий Чикатило: «Мать покупала курицу и просила соседей, чтобы они зарубили ее, потому что он не мог».

(тут ми зробимо паузу, забудемо про Россошанського, а, забувши, поговоримо про глобальніші речі)

От через отаких от сусідів, які нічого не чують і не бачать, ніколи нічого не читають і не аналізують – і є можливими усі ці серійні убивці, маніяки і т. ін. Бо навіть зараз, після усіх цих численних Мозгазів, Слівків, Чикатилів, Ткачів – досі не розуміють, що людина може запросто вести два різних життя, або як мінімум виходити за межі свого звичного образу “добропорядочного сім’янина”. Тому маніяки і ходять по землі роками, творячи свої страшні злочини, бо сліпоглухонімі сусіди “подумати не могли”. А не могли, бо не мали чим подумати. Для носіння ж червоного прапору, перегляду “Дікой рози” чи мєнтовського серіалу – “думалка” не потрібна.

(тут ми повернемося до нашої справи)

Не знаю, чим завершиться ця справа. Але, як показує багато різних випадків (із останніх – криваве харківське ДТП) – це не стане ніяким уроком ні для кого. Ті, хто могли б зробити висновки із цього (“не їздь бухим”, “поважай закон”, “не убивай”) – вони ці висновки зробили ще в дитинстві, і дотримуються цієї логіки. А ті, до кого не дійшло у дорослому житті – до них уже і не дійде.

А от що робити із цим фактом, я не знаю. Хіба що довбати їх “уставщиною”, тобто законом. Але, як показує практика навіть у розвинених країнах (в тих же США), навіть це не дуже допомагає.