Зелений Клин не зник. Він воює на Донбасі

Цікаві інколи речі можна знайти, порившись лише у Вікіпедії.

От є таке село у Івановському районі Амурської області (це поки що Московія) – “Среднебелое”. Середньобіле по-нашому. Село і село, скажете ви, їх там тисячі. Ага. Правда, у цього села є нюанс. Воно було засноване переселенцями з України в ХІХ столітті. Середньобіле – чи не одне з найперших поселень так званого “Зеленого клину”, території на Далекому Сході, яка була заселена українцями і на момент більшовицького перевороту в Петрограді була в основному українською за етнічним складом населення. По суті це початок далекосхідної України.

А ще звідти родом Дмитро Мерзлікін, який воював на Донбасі за незалежність України від Московії.

Є таке місто Уссурійськ там же, на Далекому Сході, в Приморському краї. Ось як його описували 1905-го року:

“Це велике малоросійське село. Головна і найстаріша вулиця — Микольська. Вздовж всієї вулиці, по обидва боки, витягнулися білі мазанки, місцями і тепер ще криті соломою. В кінці міста, при злитті Раківки з Супутинкою, як часто і на корінний Україні, влаштовано «ставок», біля якого мальовничо притулився «Млинок», так що виходила б цілком та картина, в якій «старий дід» в одній пісні бентежить «молоду дівчину» — «і ставок, і Млинок, і вишневенький садок», якби цей останній був у наявності. Серед російського населення, не рахуючи козаків, малороси настільки переважають, що сільських мешканців міський, так званий інтелігентний, називає не інакше, як «хохлами». І дійсно, серед полтавців, чернігівців, київських, волинських та інших українців переселенці з великоруських губерній зовсім губляться, будучи як би вкрапленням в основний малоросійський елемент. Базар в торговий день, наприклад, у Микольську-Уссурійському вельми нагадує якесь містечко в Україні; та ж маса круторогих волів, ліниво пережовували жуйку біля возів, наповнених мішками борошна, крупи, сала, свинячих туш тощо; той же український одяг на людях. Всюди чути веселий, багатолюдний, жвавий малоросійський говір, і в літню спеку день можна подумати, що знаходишся десь у Миргороді, Решетилівці або Сорочинцях часів Гоголя”.

А 1917-1918 це “малоросійське село”, тоді зване Микольськ-Уссурійськ, було фактично столицею Української далекосхідної республіки (Республіки Зелений Клин, он її прапор нагорі ви бачите).

А ще там народився Дмитро Степанченко, який значно пізніше став майором ЗСУ – і загинув у війні проти Московії, 5 вересня 2014-го у селі Шишкове, що на Луганщині.

Він живий, цей український Зелений Клин. Живий у людях, які народилися там і воюють тут – за Україну.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s