Ні, я зараз не жартую. Пояснюю, чому.
Днями з’явилася – і в мережі, і уже на стадіоні – нова пісня, яку начебто пророкують новим гімном “Динамо”. Ось вона.
Скажу чесно, з першого разу я прослухав рівно до фрази “Наша команда Динамо Київ з міста каштанів”. Потім змусив себе прослухати до кінця (чай, не Пастернак). Коротко скажу – це не клубний гімн. Десь, в якихось обставинах, за якихось там умов – можливо. Але це не головна пісня футбольного клубу.
Варіант гурту С.К.А.Й. однозначно кращий. І в музичному плані, і в текстуальному (його можна хоча б слухати).
Але я хочу сказати таке, можливо, для когось смішне і точно непопулярне – поверніть варіант Лашука-Матвійчука. Ось цей.
Чим багатьох не влаштовує цей варіант? По-перше, музика. Так, це чистої води 80-і. Але. Ви багато чули клубних гімнів? Наприклад, “Барселони”. Чи “Реалу”. Ось вам, будь ласка.
Ви чуєте цю музику? Їй років-років, що у одних, що у інших. Та тому, любі мої, що клуб – це ще й історія. І речі, які його символізують – це теж історія. І в Барселоні співали і співатимуть цю, можливо, застарілу пісню, яка для синьо-гранатових є не просто набором звуків і букв.
В “Реалі” не так давно, рік тому, змінили гімн. Ось новий варіант.
Відрізняється, так. Але багато схожого із попереднім варіантом. Тому що – історія. І традиції. Тому що гімн “Реала” має звучати ТАК. І не інакше.
…Шедевр Лашука-Матвійчука – це історія. Це нагадування про ті часи, коли “Динамо” було однією із кращих команд в світі. Це пам’ять про легендарні перемоги, про великих гравців і найкращого тренера в історії клубу. І, крім того, це непогана, драйвова музика.
По-друге, текст. А ви вслухалися в текст “Ще не вмерла”? В ці “згинуть наші воріженьки, як роса на сонці”? Ті, хто вслухався – вони почули, але зробили неправильні висновки, заснувавши секту Переписувачів Слів Гімну.
Втім, щодо динамівського – я якраз вважаю, що текст треба переписати. Його треба переписати українською. Взяти добрими, професійними руками і акуратно, зберігши основну суть тексту (бо він таки непоганий), перелицювати державною мовою. “Динамо” ж усе-таки український клуб.
І, звісно, трошки підправити, осучаснити музику, прибравши “родимі плями” 80-х. Як зробили у новій версії гімну “Реала”. Як робила “Барселона” із клубною емблемою – непомітні, акуратні зміни, які просто підкреслюють актуальність і невмирущість клубу, а не перемальовують обличчя кожного разу заново.
Гімн – це не тільки слова і музика. Це ще й історія – клубу і самої пісні. “Динамо” часів Суркіса в певних моментах аж занадто заглиблюється в історію, “почиваючи на старих вимпелах і дипломах”. А от тут ріже по-живому. Не треба. Збережіть дух того “Динамо”, за яке дійсно вболівали по усій Україні.
