В одній із дискусій зачепився за тему, який клуб найсмішніший. От і вирішив створити свій рейтинг – по клубах, які брали участь в вищій/Прем’єр-лізі.

• 5. “Динамо”

Клуб, який мав стартові позиції на три голови вищі за усіх інших, протягом 25 років не просто їх розгубив, а регулярно виступав посміховиськом у різних аспектах. І з клубного сайту регулярно сміялися, і з трансферів, і з президента клубу з його заявочками. Звісно, є клуби, які не увійшли в цю п’ятірку, але з них і не було такого спросу, як з “Динамо”. Чого вимагати  з донецького “Металурга”, який, за великим рахунком, як народився, так і прожив мертвяком всі свої два десятки років. “Динамо” ж було глибою, гігантом. А зусиллями багатьох перетворилося на посміховисько. І це насправді має бути печально не тільки для киян, а й для усіх в країні. Бо саме орієнтуючись на “Динамо”, розвивався наш футбол. Це “Динамо”, принаймні, у 90-і, одноосібно задавало напрямок. Успішне і не-смішне “Динамо” вигідне усім. “Динамо”-посміховисько також впливає на усіх – але зовсім не так, як того хотілося б.

• 4. “Волинь”

Тут головний фактор – це Віталій Кварцяний. Сама по собі “Волинь” – звичайний нудний і нецікавий клуб, який повно по Україні. Але тренер-президент-голова обласної федерації витягне будь-кого. Тим паче “Волинь”, де Кварц може запросто повторити слова Людовіка 14-го: “Клуб – це я”.

• 3. “Карпати”

Тут, можливо, варто було б говорити про курйозність, а не смішність. Львів’яни, з одного боку, роблять те, що багатьом і не снилося. Повага до клубних кольорів і атрибутики, презентації форми і таке інше – для українських реалій практично хай-клас. Але купа ситуацій, які йдуть в тому числі й з “гниючої риб’ячої голови” – ось, буквально, свіжий цирк із “звільненням-незвільненням-звільненням” Дулуба, і скільки подібного вже було, згадайте феєричну посаду “головного тренера клубу” – перекреслюють ці здобутки. “Карпати” – не комічний, а трагікомічний клуб, саме тому, що можуть же, коли захочуть. Але дуже часто хочуть зовсім іншого.

• 2. “Металург” З

Цим можна було б і віддати пальму першості. Починаючи з періоду тренерства В’ячеслава Грозного, коли він, за чутками, витягнув аж із США Дему Коваленка, щоб дерти з нього гроші за потрапляння в стартовий склад – історія МЗ це суцільний регіт. За винятком маленького відрізку при Григорчуку. Цирк з формами в тому ж сезоні, коли вийшли в фінал Кубку. Телефонне право Дворецького. Планова тренерська ротація. І багато іншого, аж до клоунади у виконанні останнього власника (власників) клубу, який і добив цей, колись дуже цікавий і успішний – як мінімум, в форматі клубної школи – проект.

• 1. “Говерла”

Так, “Металург” був би першим – якби у вищій лізі не було “Говерли”. Все перебування якої в топ-дивізіоні – це суцільний, майже безперервний цирк. Починаючи з орендовано-динамівсько складу на старті і закінчуючи керуванням клубом сина фактичного власника, “генія” менеджерської думки і коментарів в Twitter Олександра Шуфрича. “Говерла” (“Закарпаття”, “Говерла-Закарпаття” смішна тим, що в її історії не було нічого несмішного. Вона навіть померла ржачно.