Що таке непрямі президентські вибори в США

І що було б в Україні, якби ця система існувала у нас.

Як і обіцяв – невеличкий лікнеп з американської системи президентських виборів. Бо багато хто досі не розуміє, що там вибирають зовсім не так, як у нас.

Отже, перше і головне – в США президентські вибори не прямі. Президента вибирають не виборці, а… Ні, не парламент. Президента США вибирають штати. Ви ж не забули, що США – це федеративна країна, причому не декларативно-федеративна, як одна обабіч нас, а реально. Я не буду зараз про відмінність законів в кожному штаті ітд. Просто про вибори.

Система виборів така. Кожного першого вівторка після першого понеділка листопада, кожного четвертого (того, що високосний) року, виборці голосують за якогось кандидата. Система виборів кандидата (ів) – теж дуже цікава, про це якось згодом. Далі “виборчкоми” штатів підраховують голоси. І після цього включається система непрямих виборів.

В США існує так звана колегія виборників. Про якісний склад говорити не будемо, якось іншим разом, а кількісно колегія кожного штату складається з такої кількості виборників, скільки штат делегує представників в Конгрес. Наприклад, Каліфорнія делегує 53 члени палати представників плюс 2 сенатори (2 сенатори у всіх). В сумі – 55. У Флориди – 27+2. Виняток – DC, столиця, для них виписали поправку, що вони мають стільки виборників, скільки має найменш заселений штат. “Найменш заселений” тому, що всі ці цифри не беруться зі стелі – а вираховуються згідно із кількістю населення в кожному штаті. Тому раз на 10 років кількість змінюється. Наприклад, у Каліфорнії останні десятиліття постійно збільшується.

І от ці самі виборники голосують. Голосують так, як проголосувала більшість виборців штату. Тобто діє принцип “переможець отримує все”. Якщо Трамп раптом зможе викрутити з Каліфорнії (це традиційно демократичний штат) 49%, а Клінтон набере 51% – то всі 55 голосів отримає саме Гіларі. Несправедливо?

Можливо. Зате в США не може бути такої ситуації в Україні, коли Янукович по суті одним Донбасом, нагнавши там показники майже до 100%, виграв всеукраїнські вибори. Тут 51 (чи навіть менше половини, бо є й інші кандидати, які можуть відкусити пару відсотків) чи 99 – різниці ніякої.

Тому виграти вибори за рахунок кількох населених штатів – Каліфорнія, Флорида, Нью-Йорк (там традиційно останнім часом ведуть перед демократи) – не вийде.  Треба працювати по усій країні. Звісно, у “своїх” штатах, де перевага завжди більше 5-10%, кандидати працюють менше – зате у штатах, в яких перевага на межі, боротьба іде більш ніж запекла. У нас, до речі, щось подібне за часів Януковича було – в Кіровоградській, скажімо, області. Але, звісно, то дещо інша боротьба.

З правила “переможець отримує все” є два винятки – штати Мен і Небраска. Там із 4 і 5 виборників відповідно тільки по 2 мають голосувати за переможця в штаті, інші голосують за результатами свого виборчого округу. В Небрасці 2008-го Обама отримав один голос, тоді як все інше виграв Маккейн. В штаті Мен таких прецедентів ще не було.

Найцікавіше, що виборники не  зобов’язані законом голосувати так, як вони голосують. І зрідка бувають випадки, коли штат проголосував за одного кандидата – а один із виборників цього штату голосує за іншого. Ніколи ще це не мало впливу на підсумковий результат, ніколи ще за це нікого не карали. А тепер уявіть, що було б у нас, якби така система – “віри на слово” – функціонувала в українських реаліях.

Головний плюс системи непрямих виборів в тому, що маленькі штати не завинуті на периферію, а мають свій вплив.  Якщо перерахувати кількість виборників щодо кількості тих громадян, хто може голосувати – вийде, що пропорція на користь якраз маленьких штатів. Грубо кажучи, у якомусь маленькому штаті один виборник виходить на 250 тисяч населення, а у великому – на 600. Тому навіть 2000-го (про це “навіть” буде окрема розмова) Буш виграв у 30-ти штатах.

Мінуси… Наприклад, в тому, що треті сили фактично не мають шансів на хоч якийсь успіх. Востаннє голоси виборників вони отримували 1968-го (1972-го також був один голос, але то так званого “недобросовісного виборника”) – легендарний губернатор Алабами Джордж Воллес, той самий, що влаштував Stand in the Schoolhouse Door в університеті, і якого Кеннеді лякав Нацгвардією, набрав цілих 46 голосів, вигравши 5 південних штатів. Хоча набрав він всього 13,5%, якщо рахувати загальну кількість голосів в країні, а Росс Перо 1992-го мав 18,9% – і при цьому жодного виграного штату.

Ну, і те, що президентом США може стати той кандидат, який не набере більшість прямих голосів. Як Буш 2000-го. Причому це не єдиний випадок в історії президентських виборів в СЩА. Про них – і конкретно про Флориду-2000 – поговоримо в наступній серії лікнепу. Smell ya later!

P.S. Цікавості заради порахував, що було б у нас за такої системи. За основу взяв виборчі округи парламентських виборів-2012 – останніх, що пройшли по всій Україні. А результати кольором виділив 2004-го (та і 2010-го, там однаково виходить). Ось вони:

Як бачите, з рахунком 119:106 виграв би Ющенко. І Тимошенко. Звісно, це все досить умовно, бо за такої системи той же Янукович і його банда значно активніше працювали б у “помежів’ї” – Кіровоград, Закарпаття, Житомир, Суми. Але…

Advertisements

One thought on “Що таке непрямі президентські вибори в США

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s