Неділя. Саме час поговорити про прекрасне. Про мистецтво, його суспільну, науково-історичну та художню цінність. У свій час мені в руки потрапив цікавий документ – паспорт пам’ятника Леніну. Ось він.

В Ладижині з пам’ятниками вождю взагалі ціла трагедія. Перший – знищили ще німецькі війська під час радянської-німецької війни. Через 20 років після оної колгоспники (Ладижин хоч і місто, але, як бачимо, не цуралося і сільськогосподарських горизонтів) вирішили відновити історичну справедливість. Ну, як відновити – це ж не пам’ятник, а такенький бюстик біля правління колгоспу десь в куширях.

Значимість його можна визначити ще й тим, що не з першого ладижинця мені вдалося визначити його долю. Один юнак навіть у батьків спитався, так ті, проживши своє життя в місті, і не знали про його існування. А от один із наступних місцевих жителів, кого я смикнув через соцмережі, таки дав відповідь:

“Знесли. Стояв біля контори по вул. Механізаторів.”

А на питання про час знесення (я питав конкретно про період декомунізації):

“Раніше. По-моєму, на початку нульових”

Отак от. Ще за Кучми. Вже, мабуть, і заросла уся та територія. А паспорт залишився. Паспорт, в якому Ленін названий організатором КПСС, хоча КПСС з’явилася через 28 років після його переїзду з Горок до Мавзолея. Ну то таке, деталі, хто там звертав на те увагу. Дончук Петро Павлович так точно ні 🙂

P.S. А це, кажуть, дійсно паспорт Леніна. Ну, чи якийсь там документ. Фальшивий – в смислі, він же революціонер, все по шалашах із Зінов’євим та блядями ховався.