Тайсон як анальгетик

Що я думаю про ідею натуралізації бразильців, яку зараз просуває у маси ФФУ, спеціально запросивши на роботу дискваліфікованого Краснікова.

Знаєте, є такі лікарняні препарати, які не лікують хворобу, а знімають симптоми. Оце от – рішення про натуралізацію Тайсона, Мораєса, Марлоса. Ще гарне порівняння – знеболюючі препарати. Вкололи – і вже не болить. І вже є відчуття, що збірна у нас непогана, сильні гравці, є перспектива.

Різниця тільки в тому, що знеболюючі колють хворим, які вже не мають шансів на життя. Скажімо, онкологічним хворим на останніх стадіях. Коли все уже зрозуміло, і лише для того, щоб пацієнт не мучився, а дожив до свого швидкого кінця з мінімальними муками. Зі збірною України, здається, все трохи не так. Чи – вона теж безнадійно хвора, без шансів на виживання?

Український футбол треба лікувати. А не прикривати отакими от фіговими листочками – натуралізованими бразильцями, таблицею коефіцієнтів УЄФА. Це теж, до речі, один із препаратів, який «знімає симптоми». Мовляв, ви ж бачите, ми в десятці найкращих чемпіонатів Європи! Вище Бельгії, Туреччини, Нідерландів! А ви тепер порівняйте УПЛ і Сюперліг. (Можете – хоча це й трохи некоректно – Артемом Мілевським, який з українського гранда перейшов до турецького аутсайдера.)

Так от. Наш футбол хворий. Його треба лікувати. Лікувати серйозно і довго. А всі ці варіанти – а давайте того натуралізуємо, а давайте цього підпишемо в збірну (ми ж усі розуміємо, що всі ці новонавернені громадяни України стануть такими винятково під збірну, а не тому, що от вони хочуть бути частиною нашої країни) – це і є знеболювальне. Яке рано чи пізно перестане діяти. І виявиться, що ситуація вже не просто критична. А смертельна.

От подивіться на УПЛ. До останніх сезонів ситуація, коли клуби жили на гроші «папіків», сприймалася більшістю позитивно (можливо, і зараз більшістю, але відсоток все-таки зменшився). Деякі колеги навіть кинули кліч – «Дайош ще одного олігарха в футбол!» А тепер, коли дія цього препарату закінчилася – що ми бачимо? Що із учасників УПЛ-2012/13, із тих, хто починав останній дореволюційний сезон в липні 2012-го – залишилося дев’ять клубів. Ні, не в Прем’єр-лізі – а ВЗАГАЛІ. (А могло б бути і вісім, якби «Волинь» в останній момент не підкормили дурними грошами – чому луцькі уболівальники щиро раділи, між іншим. Це до «більшості» на початку цього абзацу.) За чотири роки зникли сім клубів топ-дивізіону. Бо знеболювальне перестало діяти.

І так само перестане діяти в збірній. Якщо взагалі буде діяти – згадайте Едмара і Девіча, багато вони награли за збірну (і кількісно, і якісно)? Хоча Галовський хоча б мав реальну причину для набуття українського громадянства.

111_dynamo.kiev.ua_7.jpg

P.S. І це я вже не говорю про такі речі, як «а що ж тоді робити молодим українським футболістам, коли їм місця займають легіонери навіть у збірній» чи «що це за збірна УКРАЇНИ з неграми і латиносами  в складі».

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s