Ваш дзвінок дуже важливий для нас

Сьогодні бачив таке, що вже й забув, коли бачив.

Реально, стояв і дзвонив. Розмовляв там про якісь справи. Я думав, що такого вже й немає – хіба по приколу. А тут ні, людина всерйоз використовувала девайс.

Задумався – а коли я востаннє дзвонив з таксофона? І згадав – причому не просто час, а й місце. Осьсьочки, на вокзалі “Запоріжжя-1”:

Тут уже немає таксофонів, а раніше стояли. Я тоді, році в 2004-му, працював кур’єром в конторі під назвою КСД, і возив увечері всю кореспонденцію, зібрану за день, на 72-й поїзд. А потім, відправивши, дзвонив молодій дружині на мобілку (кілька секунд, здається, безкоштовними були, чи я просто контору кидав на ті секунди – бо ж картка була службова), що, мовляв, звільнився, виходь з гуртожитка, зараз на трамвайчику під’їду, підемо гуляти. Або, якщо раніше приїздив – то телефонував, що приїзди на вокзал. Приїздила, на зекономлені конторські гроші (я ж через провідників передавав мішок з кореспонденцією, получалося сторгуватися за меншу суму) купували по хот-догу за 1.80 штука. Романтика!

Правда, одного разу, взимку, погода була жахлива – то я дзвонив, щоб повідомити, що я добрався до вокзалу, але назад їхатиму хтозна коли і як. А там опа – якийсь чоловічий бас із грузинським акцентом. Я аж афігєл. Почекав трошки, передзвонив – взяла трубку. Каже – та я на кухні була, а телефон в кімнаті, я й не чула дзвінка, та й пропущених немає. Ото веселий був зв’язок 🙂 Додому, до речі, доїхав.

Це вже у нас обох були мобілки, да. Знов-таки, я навіть точну дату пам’ятаю своєї “мобілізації” – 20 грудня 2003-го. Просто у брата день народження в цей день –  то я вийшов з салону і прямо там на ґанку, поки Ксюхі телефон оформляли (у неї, прикиньте, досі сімка Jeans! я свою давно похерив, їздив в сервіс-центр міняти, бо заглючила, то вже МТСівська, а у неї працює досі ще ота, яка 50 чи 100 гривень коштувала, тільки оце під смартфонний розмір “міні” обрізали недавно), подзвонив, привітав. Зараз вже і салону того немає – ось недавнє фото (Гагаріна, 6, біля перехрестя із Соборним, тоді Леніна):

А перший мій телефон був отакий.

Правда, перший він на те і перший, що не останній. Хоча і не так швидко “не останній” – бо здох на наступний чи може навіть і в той же день. Брали ж ми беушні (нерусифіковані, СМСки латинкою – хто те пам’ятає вже) телефони, звідки у студентів, хай навіть один із них і підпрацьовує, гроші.

А от другий довго мені прослужив. А 35.

Чогось мені “Сіменси” дуже сподобалися. Так, що наступний, уже з кольоровим екраном (!), теж був їхній – А 60.

В Київ коли переїхав, то купив “Соні Ерікссон” – пам’ятаю, в редакцію “Футболу” прямо доставив кур’єр.

Я такий весь сільський, дзьоба роззявив від щастя, забув і перевірити при кур’єру. Шурік Гапоненко повернув до реальності – ти б, каже, включив його, а то мало лі, не працює. Нє, всьо гут виявилося 🙂 Скільки я музики на йому переслухав, шо ви. Вийшов з роботи, навушники у вуха – і до Петрівки, а там на метро Святошин, маршрутка. І все це – під музончик.

А потім уже і смартфони пішли. То вже інша епоха, інша реальність. Я зараз, коли на ринку бувають, підходжу до двох ларьків, де мобіли продаються, стартові пакети – на вітрину дивлюся, як в музеї. От сьогодні бачив свого А 60-го. 150 гривень коштує. Чи купити на пам’ять? 🙂

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s