Шок? Адъ? Ні – це наша #Перемога

Прочитав тут  днями одну новину із життя московитів. Про неї, точніше, про реакцію на неї хочу поговорити.

Власне новина ось.

Росіянина засудили за репост про окупацію Польщі, його батько свідчив проти нього

Російський суд приговорив до великого штрафу мешканця Пермі за репост матеріалу про спільну з Третім Рейхом участь СРСР в окупації Польщі в 1939 році.

А ось – реакція. Наприклад, відомого мережевого і не тільки персонажа Романа Шрайка: “слушайте, ну это ж адище какой”.

І от що цікаво. Роман же народився і виріс в Радянському Союзі. Не 30-х років, звісно, та все одно це був СРСР. Із відповідною моделлю взаємодії держави та її підданих (громадянами язик не повертається їх, тобто нас, назвати). І він – як і я, як і десятки, сотні тих, хто так чи в подібному стилі реагував на цю подію – має прекрасно пам’ятати ті часи.

То що я хочу сказати. Або у наших людей дуже коротка пам’ять – в чому є певні сумніви, трохи знаючи того ж Шрайка. Або, що значно імовірніше, за 25 пострадянських років – якими б вони не були – ми вже встигли відвикнути від тих реалій. А 25 років – це дуже багато. Звісно, це не незворотні зміни (я взагалі сумніваюся, що будь-які зміни можуть бути незворотніми), але їх достатньо для того, аби відчувати різницю. Чи абсурд того, що раніше здавалося… ну, такою собі буденною подією.

Нас це  дивує, лякає, шокує. А їх там – ні. Принаймні, реакція запоребриківців суттєво відрізняється від нашої. Зате дуже схожа на реакцію радянських людей. До речі, я ось шукав ілюстрацію для тексту. Забив в гугл фразу “1 мая демонстрация на красной площади”. І відразу повилазило ось таке:

І тільки коли дописав “СССР” – то почало випадати отаке от ретроностальжі:

Отака от реакція – це дуже важливий підсумок. Причому не тільки останніх двох років – хоча і їх в першу чергу. Але у нас навіть за найпридурошних януковичських часів не доходило до такого відвертого мавпування СРСР. Спроби були, якісь невеличкі локальні перемоги імені Собачника траплялися – але такого всеохоплюючого повороту до совка ми навіть уявити не могли.

А там, за поребріком, це уже реальність. І в цьому наша найголовніша відмінність. І в цьому – наша перемога. В першу чергу над самими собою. І над державою.

P.S. Якщо ви раптом зібралися їх пожаліти – я вам скажу таке. Ні для кого із тих, хто зачепив совок, не секрет, що в Українській РСР ситуація була значно жорсткіша, ніж в Москві чи РСФСР. Відома приказка про те, що “коли у Москві зрізають нігті, то у Києві відрубують пальці”. 1991-го в Києві не було і близько чогось подібного до мітингу під єльцинським Білим домом.

Тож стартові умови у московитів були значно кращі за українські. (Навіть попри наявність у нас Галичини.) І вони ці умови просрали, побігши усім стадом за гебешним карликом. Самі просрали. Тому самі й відповідатимуть за цю біганину. (І білоруси у свій час теж – просто вони про це ще не здогадуються, або думають, що все якось обійдеться. Не обійдеться. Ми після Януковича це абсолютно точно знаємо.)

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s