Запам’ятайте цю дату. 7 червня 2019-го. З цього дня руки кожного із 73% – офіційно замазані кров’ю. Кров’ю наших військових.

Ви думаєте, я перебільшую? Аж ніяк. Слідкуйте за руками.

Чергова історія із сепарським футболом. Але є цікавий нюанс.

Підбивати підсумки 2018-го року я не буду, бо все в процесі – в Україні, в світі. Зараз не той момент, коли можна ставити крапку і щось аналізувати. Тому замість підсумків-2018 поговоримо про те, що на нас чекає в наступному році.

Прес-аташе “Олімпіка” і автор одного із українських футбольних сайтів, виявляється, брав участь у розбудові футболу в т.зв. “ДНР”. Ось все, що є по цій історії. Буду доповнювати.

Футбол “волелюблного народу Донбасу”, виявляється, не стоїть на місці. Ось буквально дві новини за останні дні.

Поліція поліцією – а суспільство знайшло можливість поквитатися із маріупольським генделиком, де українського військового побили за українську мову (принаймні, такою є головна неофіційна версія події).

Як одне слово, одна назва може змінити усе на світі.

Вчора я вже перепощував один пост, який іде врозріз із загальною тональністю коментарів щодо персони Леоніда Краснопольського. Ось він – а також іще трохи інформації із коментарів.