Як і чому Швейцарія відстояла суспільне мовлення

Віталій Портников неодноразово згадував на своїх ефірах про референдум, який пройшов у Швейцарії щодо фінансування суспільного телебачення. Мене зацікавили деталі. І от що я виявив.

Референдум справді пройшов 4 березня 2018 року. (Там було 2 референдуми одночасно – про ПДВ і про телебачення. Насправді, у Швейцарії щорічно проводять купу референдумів. Таке там законодавство.)

Стосувався він ось якої теми. Є така контора в Конфедерації – Швейцарське товариство радіо і телебачення. Schweizerische Radio- und Fernsehgesellschaft,  Société suisse de radiodiffusion,  Società svizzera di radiotelevisione, Societad svizra da radio e televisiun. Це назва компанії усіма чотирма офіційними назвами країни.

Суть пропозиції була наступна. Кожен швейцарець щороку оплачує діяльність цієї організації. До 2018 року це був 451 швейцарський франк на рік, 2019-го, після референдуму (проведеного ще 2015 року), сума мала зменшитися до 365 франків. Але вона є. І от ініціативна група запропонувала взагалі скасувати цю обов’язкову – дивишся ти чи ні це телебачення – плату.

Аргументи “за” зрозумілі. А от мене зацікавили аргументи “проти” цієї ідеї.

Тут була ціла купа різних аргументів.

По-перше, звісно ж, мови меншин. Мова, звісна річ, про романшську, якою розмовляють лише в кантоні Граубюнден, але не тільки про неї – скажімо, в кантоні Тічіно (я вже забігаю трошечки наперед) теж підтримали цю ідею, бо це єдиний італомовний кантон – ну, і в Граубюндені є кілька муніципалітетів з італійською мовою.

Тобто аргумент був такий – переставши фінансувати це суспільне телерадіомовлення, ми фактично знищимо наше мовне розмаїття, бо яке може бути комерційне телебачення для цієї невеликої кількості носіїв романшської мови.

Далі. Швейцарців схвилювало, що в країні і так зменшується відсоток власного телебачення, заходять міжнародні корпорації – а без суспільного телебачення свого стане значно менше.

Тут є цікавий підпункт, який стосується трьох “чужих” мов – німецької, французької та італійської. Аргумент був наступний – якщо ми втратимо суспільне мовлення, на його місце зайдуть у кожну з трьох частин країни медіакомпанії із відповідних країн. Але це буде не німецькомовне швейцарське, а німецьке телебачення. Не франкомовне, а французьке. Не італомовне, а італійське. А ми ж не німці, французи чи італійці, ми – швейцарці, які просто говорять цими мовами.

Далі. Суспільне мовлення, якщо це не пострадянське суспільне мовлення, воно тим і хороше, що незалежне від бізнесу і держави. А залежність від бізнесу і держави – це серйозна загроза об’єктивності медіа. А суб’єктивність медіа… Подивіться на заголовок статті. Ось таким був аргумент: “Дієва демократія залежить від поінформованих громадян”. В країні безглуздого “телемарафона єдиних новин” це звучить дико, але Швейцарія – не Україна.

Отже, противники відмови від сплати щорічної суми на суспільне телерадіомовлення нагадали про романшську мову, яка взагалі втратить медіамайданчик, про те, що вони швейцарці, а не німці-французи-італійці, про те, що основою демократії є поінформованість і об’єктивність.

І що ви думаєте?

У всіх кантонах ініціатори референдуму розгромно програли. Найкращим результат “за” скасування обов’язкової плати був у німецькомовному кантоні Швіц – 37,9% проти 62,1%.

В цілому по країні ті, хто бажали зберегти фінансування суспільного мовника, перемогли з рахунком 71,6% на 28,4%. А тепер самий цимес – явка виборців. 54,4%. На референдум про мову. (Ну ок, два референдуми, ще й про ПДВ.)

У нас на обидвоє парламентських виборів після Революції Гідності приходило менше народу. На парламентські, підкреслюю, вибори. Від яких залежить життя усієї країни. А тут на якісь рядові референдуми – ще й на такий нудний і нецікавий (як для українського електорату), про суспільне мовлення.

Як ви думаєте, якби в Україні проводився референдум про суспільне мовлення – скільки відсотків українців з правом голосу прийшли б на дільниці? От і я думаю, що значно менше 54%.

Я вже не кажу про результати. Люди, які чекали на безкоштовні газ і хліб – звісно ж, проголосували б за те, аби щороку викладати з власної кишені кошти на телебачення, яке вони, можливо, і не дивляться 🙂 Я теж посміявся, ага.