Дві приказки, які пояснюють усю суть Московії

Думаю, ви не будете сперечатися з тим, що фольклор, народна творчість – це не тільки засіб розважити дітей у садочку чи вкласти спати дитину. А й великий пласт культури, міфології того чи іншого народу, який пояснює, зокрема, і глибинну сутність цього народу, його паттерни тощо.

Скажімо, якщо герой – Котигорошко, який воює зі Змієм, це певний тип світогляду, який щось означає. Чи, скажімо, є два народи – у одного героєм є той, який чогось досяг власними руками, а у другого Іван-дурак, який валявся на печі і нахаляву усе отримав. Зрозуміло ж, до чого схильні представники першого народу і другого, правда?

Особливим видом фольклору є прислів’я і приказки. Це, так би мовити, концентрована світоглядна ідея народу. Стародавні пости в соцмережах. Коли – “коротко, сильно” і почасти страшно. Але точно завжди відповідно до базових поглядів у суспільстві.

Причому це можна помітити навіть по сучасній народній творчості, з ХХ століття. Наприклад, Радянський Союз встиг сформувати свою народну творчість – із фразами “Сильно умний” чи “Іш ти, діловий який”. Відразу стає зрозуміло, що в суспільстві, яке народило подібні зразки, не мали поваги ні розумні, ні підприємливі люди. І це насправді так – люди, старші за мене, тобто ті, хто добряче пожив у совятнику, можуть підтвердити це як свідки (і, можливо, жертви).

Так от. У московитському фольклорі, як на мене, є дві приказки, які досить точно, прямо з мікроскопічною точністю пояснюють усю суть Московії. Як її верхів, тобто еліт, так і низів, черні.

Приказка перша, яка стосується низів.

Не жили богато, нечего и начинать

Зараз, можливо, не так просто зрозуміти її суть, але ті, хто жив у червоній Московії, відомій, як СРСР – чудово розуміють, про що тут йдеться.

Я спеціально допитувався у батьків – і справді, логіка була така, що люди, з одного боку, розуміли, що совятник це досить гнила система, що живуть вони, прямо скажем, поганенько (мова про пізньобрежнєвські часи, для уточнення і розуміння логіки). Але при цьому, під впливом пропаганди, навіть те, що було, сприймалося як прийнятний рівень – бо там же “негрів б’ють”, безробіття, бомжі на вулицях сплять (в СРСР не спали, бо їх згрібали у витверезник, але хто про це думав). Тобто логіка працювала не в напрямку “Що там ті безробітні в США, нам би своє життя налагодити” – а у напрямку “Ну, і так нічого, не бомжуємо, перебиваємося до зарплати, і нормально”. Виживання – ось логіка московита. Виживання як модель поведінки.

І ця модель є, прямо скажемо, виграшною. Бо його тоді дуже важко зачепити. Чим ти його зачепиш, якщо він і так звик виживати? Хіба останнє відбереш. Але пропаганда і це зможе пояснити, за відповідних умов – як при Сталіну, коли пішки ходили із міста додому в село за 50 кілометрів (я не вигадую, так моя бабуся після війни жила), але все одно “лєгко на сєрдце от пєстні вєсьолой”, і ридали ридма за рябим Йоською, коли він помер (і це мені бабуся розповідала, і про те, що сльози були щирими – ну, як щирими, пропаганда працювала 24/7 усі роки одноосібного правління тирана).

Нещодавно ця приказка несподівано (хоча…) набула нового життя, бо феєричним коментарем на адресу нас з вами відзначився не аби хто, а цілий академік Академії наук Московії, колишній член Радфеду (верхня палата парламенту Московії) від Бурятії Арнольд Тулохонов. Ось що він сказав:

Мы, сибиряки, привыкли жить без особого достатка. Это в Ваших магазинах раньше висела колбаса 10 сортов. Не так часто мы ездили и по заграницам. Мой учитель академик В.А.Коптюг в тяжелые 90-е годы говорил, что россияне при нужде могут купить мешок картошки и сахара, заготовить дрова, сами отремонтировать любой прибор и жить дальше. Совсем другие потребности у наших противников, которые не могут жить без туалетной бумаги, хамона, камамбера. Теперь Ваша очередь жить при свечах и жечь костры.

Бачите? Тут навіть додавати нічого не треба. Хіба б я закцентував вашу увагу на останньому реченні. На перших трьох словах. “Теперь Ваша очередь”. Тобто вони так живуть – а тепер і ми маємо пожити.

Саме тому я ніколи не вірив у вплив санкцій на можливі бунти московитського народонасєлєнія. Бо вони звикли виживати. А коли вдасться щось хапнути – це щастя, успіх, це несподіване везіння. А не цілеспрямована системна робота над собою і навколишнім світом. Згадайте казку про трьох поросят (не міхалковський переспів), де старше порося врятувало себе і братів, бо дещо зробило для цього.

Московити, точніше, московитська чернь – звикла виживати. Тому, якщо що – то “нечего и начинать”. Переживемо і без хамона. А потім і без місцевої свинини. А потім і без копченої ковбаси. А потім і без вареної. А потім… Ви думаєте, я фантазую? Та ні, це усе із радянського минулого. Це було вже ж, сказав би той самий класик, який давно нам натякав у лоба, що Україна – не Московія.

Отже, з черню розібралися. Тепер питання складніше, питання еліт. Чим і як вони керуються, зокрема, зараз, коли споглядаючи на цілком катастрофічну ситуацію (а про катастрофу Набіулліна і Греф ще до початку війни Путіну в лице сказали, злякавшись тільки самого слова “катастрофа”, а так усе було сказано саме туди, куди треба) – нічого не роблять.

А керуються вони іншою приказкою, яка звучить наступним чином:

Бог дал – Бог взял

І, якщо ви думаєте, що це прямо тільки і винятково про того Бога, який десь на небі чи у священних текстах – я вас розчарую. Насправді, ні.

Уся історія Московії побудована дуже вертикальним чином. Коли на чолі усього стоїть Він. Хан, князь, цар, імператор, генсек, президент – поточний титул неважливий. Важлива суть. А суть у тому, що усе в країні зав’язано на одну людину. Іноді московитів прориває неймовірна чесність, і вони, як спікер Держдуми Володін, говорять правду – “Путін це Московія. Є Путін – є Московія. Немає Путіна – немає Московії”.

Багато хто думає, що це лише привід подовше протриматися при владі. Мовляв, мене втратите – і країни не стане. Зовсім ні. Мова тут іде геть про інше.

Увесь великий бізнес розуміє – не в останню чергу завдяки “натякам” Кремля, але не тільки, вони і самі розумні, аби допетрати до такого висновку, – що він увесь існує тільки тому, що це йому дозволив Путін. Що ці олігархи, мільярдери, вони або не були “розкуркулені” гебешною владою, тобто зберегли попередні капітали, або ця влада дозволила їм надбати ці капітали (як Ротенбергам та іншим) завдяки тим чи іншим преференціям.

Тобто своїм багатством вони завдячують прихильності Його. Царя і бога. І якщо завтра ця прихильність зникне – зникне і їхнє багатство. Історія з Ходорковським у всіх в мозку кріпко зашита. Тож, коли прийде час, а він уже приходить, і Він скаже – мені треба ваші гроші (звісно, це буде сказано не так в лоб, але я про суть, а не про форму), вони їх віддадуть.

Просто тому, що вони розуміють, що це він їм дав. Не вони заробили, як якийсь навіть Дональд Трамп (при усіх можливих махінаціях – це не прихильність Ніксона, Форда чи Рейгана з Картером, а він сам заробив), а їм дали можливість заробити.

Між іншим, саме таку форму існування бізнесу в Московії пропонував головний тамтешній комуніст Зюганов перед, здавалося, виграшними для нього виборами 1996 року. Тільки він говорив прямо і чесно (щоправда, в кулуарах, здається, а не по ТБ) – підприємства ми націоналізуємо, а ви будете ними керувати і заробляти собі гроші.

Чи не такою є ситуація в путінській Московії? Відмінність тільки в одному – формально олігархи і є власниками своїх бізнесів. Але фактично, якщо Кремлю знадобиться – вони його тут же втратять. Бо вони розуміють, що фактично ці бізнеси – це лише царська воля. Не було б її – не було б і бізнесів.

Саме тому вони і не збунтуються проти Кремля. Хіба що той ослабне настільки, що перестане грати роль “Бога”, який “дав і взяв”. Таке теж можливо. Періоди бунту в Московії теж відомі. Нечасті і без особливого результату, але відомі.

Втім, нам на це теж дуже сподіватися не варто. Бо та ж історія слабкого “Бога” Єльцина, на зміну якому і прийшов Путін – показує, що усе це рано чи пізно завершується відновленням “божественної сутності” влади. І далі знову починає діяти принцип – даю і відбираю, бо ви по факту тільки кардхолдери.

От так вони і живуть – цими двома прислів’ями. Одні звикли виживати, а інші жирувати – при цьому розуміючи (насправді чи під впливом пропаганди), що самі вони від перших відрізняються тільки прихильністю Його.

Тому бити треба саме в Нього. Бо ці і траву будуть жерти, примовляючи – “Яка цього року соковита вдалася, спасибі нашому лідеру”. А, ні, “спасибі нашому лідеру” це із серії “Сімпсонів” про секту. Втім, яка між Московією і сектою принципова різниця?..

Реклама

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s