Я не люблю притягування за вуха різних історичних паралелей і красивого символізму. Але у цьому випадку, схоже, без нього не обійтись.

Коли Ліонель Мессі нарешті почав вигравати трофеї зі збірною – Копа Америка, Фіналіссіма, чемпіонат світу – дуже швидко з’явилася така думка, мовляв, це Дієго Марадона заважав йому стати великим. Згадайте, Pibe de Oro пішов у кінці 2020-го – і перший же турнір для нового D10S став переможним. І далі пішло-поїхало.

Звісно, це лише красиві слова. Але щось красиве, епічне, щось таке, за що ми теж любимо футбол (правда ж, віруючі у прокляття Бели Гуттмана?) – у цій історії є. Обидва аргентинці, обидва суперталановиті, обидва – головні претенденти на звання “наше футбольне все”.

А от Пеле – інша справа. Йому не було чого ділити із Ліонелем. (Хіба що титул “король футбола”. Але про це трохи нижче.) І, таке враження, він, навпаки, чекав, поки Мессі виграє все. Аби зі спокійною душею передати йому корону і нарешті воз’єднатися зі своєю легендарною командою. Командою, яка назавжди увійшла в історію 29 червня 1958 року.

Першим очікувано, ще 1975 року, пішов творець тієї збірної, Вісенте Феола. Через вісім років шокував усю Бразилію своєю смертю той, кого називали “Радість народу”. Мануель Франсіско до Сантос, відомий як Ґаррінча. Усі інші дожили до нового століття.

Лідер тієї збірної Бразилії, великий Валдір Перейра, Діді, помер 2001-го. Менш ніж за рік четвертим чемпіоном-1958 на небесах став Вава, Едвалдо Ізідіо Нето.

2010-го пішов центрбек тієї команди, Орландо. Наступним став 2013-й рік, який, ніби підтверджуючи негативну магію “чортової дюжини”, зібрав великий “врожай” – голкіпер Жилмар; Джалма Сантос, що єдиний залишився у збірній після невдачі-1954; інший Сантос, білий, Нілтон.

За пів року небесну Селесао-58 очолив її капітан, Ілдеральду Белліні. Той самий, хто підняв Богиню Ніку на переповненій і так бажаючій перемоги своїм “Расунді”. Ще за рік пішов одноклубник Пеле, Жозе Елі де Міранда – Зіто.

І от тепер – наймолодший із них. Едсон Арантес до Насіметно. Діко. Пеле. Той, хто мав найунікальніший в історії гри титул – “Король футболу”.

Залишається лише один, “Старий Вовк” Маріо Загалло. Єдиний, хто взяв участь у чотирьох із п’яти перемог найвеличнішої збірної світу на мундіалях. Залишається лише один…

Пеле давно хворів. Та все-таки дочекався, коли інший південноамериканський суперталант нарешті зробив усе, аби футбольний світ міг з чистою совістю сказати – “Король помер. Вітайте короля!”

А хто із них крутіший… Яка в біса різниця. Тим паче, вони обидва – королі. Кожен у свій час і у своєму, нашому з вами футболі.

Дякуємо вам, Ваша Величносте. За те, що без вас футбол не був би таким, яким ми його знаємо.