Днями натрапив на традиційний крикливо-безголовий фейсбучний срач.

Тема срача наступна – «А якого біса той Коливан (в міру Руслан Стефанчук – В.М.) вимагає від США визнати Московію державою-терористом, хай спочатку сам (Верховна Рада України – В.М.) це зробить!!!!1111одинодин».

Я взоржав. Знайшов новину, ще з квітня, про те, що ВР проголосувала за визнання Московії державою-терористом. Закинув у коментарі. Сиджу, чекаю на реакцію автора посту. Реакція прийшла, але не від нього, а від якоїсь клави. Реакція була така:

«я також визнала і що? З того»

А потому, любі маї, що схема «От прийдуть люди в наш вумний Фізбук – вони окультуряться і не будуть писати херні», вона не працює. Точніше, працює, але задом наоборот. Тобто – не «спочатку Фізбук, а потім і ум появиться», а «спочатку ум, а потім Фізбук». Ось так воно працює. Бо інакше Їблан Обнаковенний, прийшовши у будь-яку платформу, перетворить її на Їбландію Обнаковенну.

І це не тільки (і не стільки) із окремими індивідуумами пов’язано. Я оце дивлюся на усе, що відбувається у світі – напад гавохрюндєлів-кислобздіїв на нас, спроба інших гавохрюндєлів (чи які у їх там тварини стояли у першоджерела?) напасти на Тайвань. І згадую, як читав одну розумну книжку, московитом, правда, написану, але ще у 1995 році. Так от, там, у цій на диво розумній книжці, автор – у 1995 році, нагадаю – УЖЕ стверджував, що Захід УЖЕ програв.

А, знаєте, чому програв? А тому, стверджував автор, що Захід вибрав геть неправильну стратегію щодо Московії. Тобто прямо протилежну здоровому глузду. Захід, пише автор, обрав таку позицію – накормимо Московію (екс-СРСР) баблом, а там і демократія підтягнеться, бо вони ж побачать, що бабло і демократія це речі, в принципі, пов’язані, і самі захотять стати демократами, щоб мати це бабло на постійній основі. А треба було, продовжує автор, піти іншим шляхом – «Спочатку ВИ заводите у себе реальну демократію (да, ми допоможемо, якшо шо, без проблем), а тільки після цього ви отримаєте доступ до світового бабла». Там автор ще згадує приклад повоєнної Німеччини – по Другій світовій, звісно, де приблизно так світ (США тобто) і вчинив, спочатку вигрібши нацистську спадщину, а тільки потім, коли німці попустилися, дав їм фінансову путівку у нове життя.

(Там автор ще багато цікавого писав про авторитарно-тоталітарні перспективи Московії, яку уже – на 1995 рік, повторю! – провтикав Захід. Згадував персонажів, які можуть зіграти свою чорну роль у перетворенні нібито-шагающєй-к-демократії Московії на нео-СРСР. Наприлад, знаєте кого згадував? А Алєксандра Дугіна! Який тоді, в середині 90-х, був лише ідеологом маргінальної партії Лімонова. Але як чувак прорахував його майбутній вплив на Кремль…)

Так оце я й думаю. Що ні з Московією, ні з Китаєм ця формула «бабло – демократія» не спрацювала. Тому, мені здається, що після Третьої світової і ядерних бомбардувань Москви і Пекіна (нє? Ну тоді будуть ядерні бомбардування Вашингтона, Лондона і Києва – вам таке більше подобається? Чи ви просто без Бальшова тіатра і могіли Висоцкого не уявляєте культурного життя?) Захід має повернутися саме до цієї формули – «спочатку зріжте пазурі і станьте людьми, а потім замість хєра без солі отримаєте порцію смачного українського борщу, занесеного у список нематеріальної спадщини ЮНЕСКО».

Бо інакше все буде повторюватися знову.