Сьогодні побачив у стрічці пост про те, що російськомовні українці мають зникнути як вид. З посилом не сперечаюся, але хочу поговорити про те, що ж таке «російськомовні українці», в чому суть їхнього існування в незалежні часи – і яким боком до них СНД.

СНД – це, як ви знаєте, Співдружність Незалежних Держав. Така наддержавна структура, яка була створена у грудні 1991 року. Створена для… От, власне, тут і починається історія. Тому, що Московія та Україна оцінювали створення СНД з діаметрально протилежних позицій.

Для України, власне, для Леоніда Кравчука, який і брав участь у створенні Співдружності (цей процес відбувся у резиденції «Віскулі», що у білоруській частині Біловезької Пущі), СНД було красивим – на його думку – варіантом здихатися Радянського Союзу і отримати законну і міжнародно визнану незалежність. Тобто це по суті був шлях до цивілізованого «розлучення». Україна виходить із СРСР, про всяк випадок, щоб не було зайвого шуму-гаму – вписується у СНД, яке не має якихось серйозних повноважень, а тим часом розвиває собі власну незалежність.

(До речі, Кравчук тоді навіть від СНД від петляв. Бо Україна Статут СНД не ратифікувала – і усі ці роки, до 2018 року, була не членом Співдружності, а «державою-спостерігачкою». На таких же формальних правах, як Афганістан чи Монголія. Навіть Грузія була членом СНД до 2009 року. А Україна, при тому, що є державою-засновницею, так і не набула повноцінного членства у Співдружності.)

А от для Московії, власне, для Бориса Єльцина – СНД була повністю протилежним інструментом. Росія через СНД намагалася не цивілізовано «розійтися» із колишніми колоніями («союзними республіками», які стали незалежними державами), а навпаки – відновити імперію. Для Московії Співдружність була механізмом зі створення СРСР 2.0. Недаремно ж Україні у свій час погрожували – що ми визнаємо вашу незалежність, але лише поки ви є частиною СНД. Що це, як не намагання створити нову імперію?

Отак одне і те ж політичне явище – використовувалося двома країнами у зовсім протилежних цілях. А тепер повертаємося до «російськомовних українців».

Ми і московити ставимося до цього явища так само, як Кравчук і Єльцин до СНД – діаметрально протилежно. При цьому і для нас, і для них це – явище перехідного періоду. Тільки для нас цей перехід у напрямку повної українізації українців і перетворення цього дивного етнічно-лінгвістичного покруча на звичайних українців. Бо ми читаємо це словосполучення так – російськомовні УКРАЇНЦІ.

А для московитів – це шлях до перетворення «російськомовних українців» на «звичайних русскіх». Бо вони читають це словосполучення як – РОСІЙСЬКОМОВНІ українці.

І це стосується не тільки українців, між іншим. Згадайте історію з нападом одного «німця», який приїхав у Дойчланд з Кургану, на українську біженку. Про що тоді заявляло МЗС Московії? Про «утиски РОСІЙСЬКОМОВНИХ громадян Німеччини».

Ми розуміємо, що «російськомовні українці» – це українці, які були русифіковані імперією, і яких треба повернути до першоджерел (аби Україна знову стала Україною, а не розірваною вулицею). А московити вважають, що «російськомовні українці» – це ті, хто мають стати «русскімі», а поки що, тимчасово, є «українцями», але уже «російськомовними».

Саме тому це етнолінгвістичне явище і має зникнути як вид. Навіть не так, воно не має – воно неодмінно зникне. Але варіантів зникнення тут є рівно два.

Або вони стануть українцями, частиною України (і західного світу). Або вони стануть «русскімі», частиною Московії (і тамтешньої гнилої імперії).

От і все. Жодних інших варіантів – на кшталт «та нехай воно якось так буде» – просто не існує.