Коротко, сильно і страшно – ок, не страшно, а зло – скажу про сьогоднішню річницю.

В Україні події під Крутами крізь призму тичинового вірша “Пам’яті тридцяти” (якщо сприймаються; для частини суспільства цієї події взагалі не існує, як і більшовицької окупації України).

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

Але скажіть мені. Яка в біса зрадника рука? “Громадянська війна”? Ні, це була війна із зовнішнім ворогом. І ніякий Каїн не завзявся, бо московити нам не брати, а окупанти і агресори. А “по кривавій по дорозі” не нам іти у світ, а якраз окупантам.

Але Бог з ним, тим текстом. Мова про те, що ті події у нас сприймаються як трагедія, велике горе, з плачами і усім, чим положено. А ви подивіться на ту історію не очима Ліни Костенко (яка возвела в культ “Берестечко”, а не Жовті Води чи Батіг, я вже не кажу про Конотоп), а тверезим поглядом.

По-перше, із приблизно 600 українських вояків загинуло приблизно 60. У московитів – із 3000 приблизно 300. Ті самі 10%, плюс-мінус. Це не трагедія, це військові дії, де не буває без втрат. І то – не катастрофічних, як бачимо.

По-друге, і головне. Важливою є причина і наслідок цієї битви. Вона зупинила московитські війська саме у той момент, коли на українській Берестейщині ішли переговори УНР із країнами Четверного союзу. І саме ця затримка дозволила втримати столицю УНР – що стало одним із факторів підписання угоди. Є столиця, є держава – є з ким підписувати угоду. Ось цю.

Я не скажу, бій під Крутами був прямо величезною – але точно стратегічною перемогою українських військ. Ось про що треба пам’ятати. І ось що треба популяризувати. Не саму смерть як таку – в самій смерті тільки героїзм, який теж треба поважати, але це була смерть стратегічно важлива для усієї країни. І якби надалі різні мудозвони не здали країну окупантам (як одним, так і іншим), то бій під Крутами був би початком славної уже більш ніж столітньої історії УНР, а не датою для чергових плачів.

До речі, те саме стосується і Дебальцевого на початку 2015 року. У нас теж люблять понити на цю тему (і Порошенка позвинувачувати, ага). А це теж була стратегічна перемога України під час другого Мінська. Ось є чудовий фільм від ICTV, подивіться.

І закінчуйте із ниттям. Українська історія, українська держава – як би вона не називалася – (Київська) Русь, Руське королівство, Гетьманщина, Військо Запорізьке Низове, УНР, Українська держава, нинішня Україна – насичена великими звитягами. І їх треба популяризувати, відновлюючи історичну пам’ять і гартуючи сильний, по-хорошому злий народ – а не “плвчі ярославнів”.