А ви даремно із совковатниками не спілкуєтеся. Вони, самі того не розуміючи, є певними “компасами”.

Всі ми замикаємося у своїй бульбашках – але іноді буває корисно виглянути за її межі. І ось навіщо.

Попри те, що я маю певні чітко артикульовані політичні погляди – у мене з тих чи інших причин є кілька людей із, можна сказати, протилежного табору. Ну, так склалося історично. (До речі, ці люди згадуються у моїй книжці “Як я забивав на “Камп Ноу“. Тобто це такий зв’язок із давноминулими часами, який я просто залишив на пам’ять. Тим паче, ці тіні минулого мене не напрягають аж так, щоб треба було їх викреслювати із життя назавжди.)

Сказати, що я з ними часто і з задоволенням спілкуюся – буде неправдою. Але іноді, під настрій, буває. Причому, як ви розумієте, якихось серйозних спільних точок з такими людьми майже не лишилося – тож таке спілкування часто переростає (з мого боку) в певний такий детектив. Конкретно – я намагаюся вираховувати ті джерела, через які люди черпають інформацію. Ну от наприклад – якщо людина починає в певний момент часу напарювати мені у розмовах Разумкова, значить, очевидно, вона присмоктана до медіаканалів Ахметова, де цього персонажа десь у той момент почали посилено піарити.

І от одна із цих тіней минулого в період правління Петра Порошенка постійно намагалася згодувати мені партію “Опозиційна платформа – За життя”. 2019 року – з початку календарного року і десь до осені – людина переключилася на Зеленського. 2020 року – “ретранслятор” знову запрацював на ОПЗЖ.

Ну, ви ж розумієте, що це я вас так би мовити вижимку розказую – звісно ж, діалоги виглядали дещо інакше. Але якщо стиснути усе сказане мені в одну назву чи одне прізвище – то все було саме так.

Причому цікавості додавало те, що людина ця у свій час, уже після того, як закінчився період мого активного спілкування з нею (описаного в книжці), тобто, за великим рахунком, не так давно, хоча і до революції – з родинних причин виїхала з України на ПМЖ у іншу країну. Тобто джерела інформації, яку вона потім ретранслювала мені – можна було вирахувати більш-менш точно.

Це я все так довго розказував, щоб ви зрозуміли, що я досить прискіпливо ставився до слів цієї людини.

А тепер головне. 2021 року, точно не згадаю, коли, але у першій половині року точно, крайній термін – середина року, із “ретранслятора” понеслися матюки на адресу Зелебобія (я тут, звісно, не втримався і потролив його на тему “Ти ж мені сам 2 роки тому розказував!”), при цьому почалося розхвалювання… Мураєва.

Я ще подумав – невже у них там “Наш” показує? А потім вирішив, що таки не “Наш”, а щось із московитського пропаганден-телевізйон. Ну, або інші канали тамтешньої пропаганди – онлайн-видання, соцмережі.

А учора на сайті британського уряду з’явилася новина, у якій були такі слова:

“We have information that indicates the Russian Government is looking to install a pro-Russian leader in Kyiv as it considers whether to invade and occupy Ukraine. The former Ukrainian MP Yevhen Murayev is being considered as a potential candidate“.

От і думайте тепер.

А я обов’язково продовжу спостереження. Вони, як показує практика, приносять дуже цікаві результати.