Історія з давніх часів, яка завершилася уже в ХХІ столітті.

Ось подивіться на ці два фото.

Правда ж, ці хлопчики чимось схожі? Ну, принаймні, відмінності у них не такі великі, як між мною і яким-небудь Майклом Джорданом. І народилися вони в одній частині Європи, майже по сусідству, один на берегах річки Інн, інший – у Франкфурті, тому, що на Майні (он він нагорі на фото).

Хлопчика праворуч ви усі чудово знаєте. Це 23-й райхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер. А от того, хто ліворуч, ви ніколи раніше не бачили. Його звуть Ганс. Ганс Гаук. Звичайний німецький хлопчик 1920 року народження. Якби не одне “але”. Ганс був Rheinlandbastard. “Рейнським байстрюком”.

Так у Німеччині називали дітей, народжених німецькими жінками, жительками окупованої після Першої світової війни франко-бельгійськими військами Рейнської області. (Це один із промислових центрів Німеччини, тож нічого дивного, що окупували саме її.) Причому різниці в тому, брали ці жінки формальний шлюб із окупантами (а були і такі випадки, див фото нижче), чи просто мали з ними якісь фактичні стосунки – не було. Бо причиною було те, що батьками цих дітей були не просто окупанти – а вихідці з Африки. (У випадку Гаука – темношкірий алжирець.) Франція ж, як ви розумієте, колоніальна держава, і в лавах її армії воювали африканці.

Це і тоді, в часи Веймарської республіки обурювало німецьке суспільство – як так, мало того, що ми їм війну програли, так ще й жінки наші під тих чорномазих окупантів лягали. Що вже казати про часи Третього Райху…

Але якщо до 1933 року цих дітей просто ображали і принижували (повірте, після того, що ви прочитаєте далі – це справді “просто”), то після приходу до влади нацистів їхнє життя стало справді нестерпне. Їхнє і їхніх матерів, яких новоспечений фюрер інакше як “шлюхами” та “повіями” не називав. Втім, така історія досить типова – і у тій же Франції після другої світової жінок, які мали стосунки з німецькими солдатами, і в СРСР дівчат, які намагалися зав’язати стосунки з іноземцями, так називали. Розповсюджена практика.

Але Третій Райх пішов далі. 1937 року було вирішено усіх “рейнських байстрюків” – стерилізувати. Що у випадку чоловіків означало кастрацію. Причина зрозуміла – щоб не псували своїми негритянськими генами арійську расу.

Насправді, нацисти устигли стерилізувати лише близько 800 юнаків та дівчат (і справді лише із Рейнської області, хоча темношкірі німці були і в інших регіонах країни; причому далеко не завжди це були афродойчі – частина з них була дітьми німецьких місіонерів із Океанії, де у Німеччини до поразки у Першій світовій були колонії). В принципі, небагато. Якщо говорити в цілому, як про явище. Але якщо взяти одну конкретну долю…

Гансу Гауку не пощастило. Того ж 1937 року за ним, тоді уже працівником залізниці (причому влаштував його туди офіцер СС!), прийшло гестапо. 17-річного хлопця забрали і на зрежисованому судовому засіданні – якщо воно взагалі було – засудили до кастрації. Яку провели того ж дня, перевізши відразу після вироку його і ще п’ятьох таких же засуджених до лікарні.

А через п’ять років цього скаліченого нацистами юнака ще й забрали до армії. Ось як він виглядав тоді.

Тут вже трохи видно його неарійськість. Хоча, як розказував сам Гаук, він відчував себе арійцем, говорив і думав німецькою, був повноцінним німцем. За винятком батьківських генів. За що і поплатився.

Ганс Гаук пережив Другу світову війну. 1949 року він повернувся із радянського полону додому, у Західну Німеччину. А там були уже інші часи – скажімо, коли 1953 року у баварському Ашаффенбурзі у біженки із Кьонігсберга (нині це окуповане Московією місто називається Калінінград) народився син від темношкірого пуерториканського солдата армії США народився син – то його уже не цькували словом “байстрюк”. Принаймні, сам легендарний німецький футболіст і тренер Фелікс Магат (а мова саме про нього) не згадував у своїх спогадах про таке, навпаки – завдяки футбольним талантам він був популярним навіть у старших хлопців, яких, очевидно, смугліша, ніж у всіх інших баварців, шкіра юного Вольфі (перше ім’я Магата) не бентежила.

Ганк Гаук прожив довге життя, він помер уже в нашому тисячолітті, 2003 року. Ось як він виглядав у наш із вами час.

Але через нелюдські закони нацистської влади йому так і не довелося пізнати радість батьківства.

Втім, у того, хто своїми законами позбавив його цього права, дітей теж не було. (Принаймні, підтверджених.) І закінчив він саоє життя значно раніше. І його ім’я тепер нічого. крім огиди, у нормальних людей не викликає. А Ганс Гаук як мінімум викликає повагу, бо зумів пережити свою трагедію і прожити довге і, думаю, непогане життя.