Крім усього іншого, в укрФБ я помітив неслабенький такий срач щодо новорічних привітань українських президентів. І вирішив згадати, а які ж стосунки були у мене з ними.

Але почну я все-таки з СРСР. Бо у тій країні я прожив 12,5 років – і, звісно, дещо запам’ятав.

Зокрема, привітання генерального секретаря ЦК КПРС. Михайла Горбачова – бо інших я не пам’ятаю (хоча і прожив при чотирьох генсеках, які встигли привітати “радянський народ”).

Чи дивилися ми удома ці привітання? Дивилися. Як і усі “радянські люди”. Втім, у цих переглядах навряд чи було щось аж таке радянське. Скоріше це була звичка – керівник держави, треба послухати, ну, і телевізор увімкнений, не вимикати ж.

Деякий час, за інерцією, в Україні ще дивилися – поки йшло “Останкіно”/ОРТ – привітання президента Московії Бориса Єльцина. Чи дивилися ми? Здається, раз чи два включали – “інтересу раді”, подивитися “що там у кацапів”. Але всерйоз до нього не дослухалися – бо чудово розуміли, що то є чужа держава.

Оце привітання, до речі, взагалі не пам’ятаю, дізнався і побачив його уже дорослим, значить, точно не дивився.

(Про історію появи Задорнова із новорічним привітанням – погугліть, довго розповідати, та і не хочеться. Не тема цього матеріалу.)

1991-1993 роки – українців вітав Леонід Кравчук.

Не особливо пам’ятаю. Але, певно ж, дивилися. Знову-таки, фоном. За винятком одного моменту – почути гімн. Це зараз він у кожного в смартфоні є, на Ютубі увікнув і все – а тоді, на початку 90-х, де ми могли почути державний гімн нашої молодої країни? Тільки отак. (Радіо у нас вдома не було, щоб о 6-й ранку та опівночі слухати.)

От привітання Леоніда Кучми пам’ятаю уже непогано. Ну та й те – він все-таки два строки був, тобто він ще з 2004-м роком вітав, а це я уже закінчував університет, тобто був зовсім дорослим.

Сказати, що щось там очікувалося від привітань Кучми – не скажу. Гімн послухати – так. В цілому ж Кучма не сприймався як якийсь прямо-таки свій президент – деякий період, коли він поставив Ющенка прем’єром, так було, але потім, особливо після призначення Януковича, ставлення до нього було відповідне.

От новорічні привітання Ющенка дивилися усі і завжди. Бо це був перший уповні мій президент. Український президент.

Мені було важливо, що говорить мій президент – до того ж, ситуація в країні була така, що слово президента (нехай іі послаблене політреформою) було чи не єдиним справді українським словом на політичному Олімпі. Так, я ніколи не вважав Тимошенко справді проукраїнською політикинею – і ніколи за неї не голосував. (Тому для мене результати виборів-2006 стали справжнім шоком, а не радістю, як для багатьох моїх патріотично налаштованих співвітчизників.)

Щодо гімна – то уже було простіше, але все одно було приємно слухати. Тому ми не дивилися привітання на таких каналах, як “Інтер” – он тут, бачите, на відео, гімна немає, може, його вирізали перед заливкою на Ютуб, але, скоріш за все, і не було його там. Бо і “Інтер” – не український телеканал, хіба формально.

Привітання Януковича я не дивився. Навіть якщо це був Новий рік у батьків, де святковий стіл стояв перед телевізором. Просто виключали звук (скоріш за все так було, щоб потім увімкнути на гімн) чи взагалі телевізор – не пам’ятаю, але точно не дивився.

До речі, зверніть увагу – на фоні якої церкви вітав українців Ющенко, а на фоні якої – Янукович. Перший – на фоні Софії Київської, головного храму Русі, символу, пам’ятці, серцю України і т. ін. Другий – на фоні церкви РПЦ(У) в змосковщеній Лаврі. От вам і “какая разніца”, ага.

Останнє привітання Януковича не дивився 100%, бо у нас уже не було телевізора – кабельне ми відімкнули в кінці 2013-го, і більше ніколи не мали ніякого ТБ, а після переїзду і телевізор залишили у тещі.

Втім, попри відсутність телевізора, привітання Порошенка кілька разів (не завжди) вмикав. З тієї ж причини, що і Ющенка – бо це був мій президент. В прямому, до речі, смислі мій – бо я голосував за них обох, тобто це був мій вибір, який став президентом. І тільки це, так. (За Кучму 1999-го я не голосував ні в другому турі, ні, звісно ж, у першому. І за Симоненка в другому не голосував.)

Ну, і ще тому дивився, що від президента в той час залежало дуже багато. В позитивному смислі. Що б хто не казав – а він був великою мірою рушійною силою змін у державі. Тому мені було важливо почути, що він говорить про майбутнє країни. Принаймні перші два роки точно – бо далі ситуація в країні стабілізувалася, пішов розвиток економіки, стало спокійніше, і ці підпорки у вигляді слів президента уже начебто як і не були потрібні. (А що, так і було. Згадайте, як усі ми чи більшість із нас читали блогерів із позитивними постами тоді, у другій половині 14-го – на початку 15-го. Тоді, коли ситуація була непевна, критична, важка – і конче потрібно було щось підбадьорливе. Так, і той самий Пономар теж. Це зараз уже я і забув, чи він існує – а тоді читав.)

Привітань Зеленського я не дивився. Жодне. Ні оте скандальне 31 грудня 2018-го, ні тим паче наступні.

Оту ідею “1+1” показати привітання майбутнього кандидата у президенти Зеленського я вважаю глибоко шкідливою. Бо президент – є президент, він представляє мою країну. І він повинен звучати на усіх каналах. Так, навіть Янукович, який би він не був.

А ота провокація – яку потім підхопив Порошенко із своїми каналами – це як мінімум погано для держави.

Підсумовуючи. Із усіх президентів для мене важливими були привітання двох – за яких я голосував, яких я вважав (небезпідставно, думаю) єдиними справді проукраїнськими. А ще до розвитку медіатехнологій для мене важливим було почути державний гімн країни.

А тепер мені це не потрібно – від телевізора, бо гімн є на Ютубі та купі різних сайтів. А від самого привітання я давно нічого не чекаю. Тож цього року, скажімо, я не дивився ні привітання шостого, ні привітання п’ятого. Просто мені це не потрібно. Від Зелебобія у першу чергу. А привітання Порошенка – це привітання політика (як і Зелебобія з 2019-м), а мені це не треба, бо я і так залишаюся електоратом “ЄС” (інших, достойніших кандидатур ні на парламентські, ні на президентські із реальних варіантів я не бачу). Хай дивляться ті, хто коливаються, хто сумнівається.