Шматки каменю. І кругом вороги

Після того, як одна божевільна картоплина остаточно злилася під гебешну міль – кордони України по суті стали виглядати отак, як на зробленій мною карті. Бачите, скільки там коричневого, фашистського кольору? Приємного мало. Але був у недавній історії Європи випадок, коли ситуація для вільного, демократичного світу склалася значно гірше.

Звісно, мова про так званий “Західний Берлін”. Державне утворення, яке з’явилося на мапі Європи із зон союзницької окупації столиці нацистської Німеччини. Совіти на окупованій частині Третього Райху (і Берліна теж) зробив підконтрольну собі країну – Deutsche Demokratische Republic. На території, окупованій США і Британією (ах, ну так, і Францією теж) – відновила своє існування Німеччина, Bundesrepublic Deutschland. А от територія Берліну, яка увійшла в зону окупації американців та британців (ну так, і французів теж) відірвана від ФРН, стала окремим політичним утворенням.

В чомусь це була частина ФРН – у футболі, скажімо. В чомусь – дійсно окрема “країна”. Настільки окрема, що деякий час була повністю відірвана від цивілізованого світу. Це коли рябий Йоська вирішив забрати Західний Берлін собі – і влаштував блокаду цієї території (ще до формальної появи ФРН та НДР). Тоді американці та британці (кажуть, і французи теж) відкрили справжній повітряний міст. Чули про таке поняття Rosinenbomber? Це означає “Родзинкові бомбардувальники”. Просто пілоти літаків, які возили до Західного Берліну їжу – придумали спускати на парашутиках пакуночки зі смаколиками для західноберлінських діточок. Така от сторінка історії Німеччини і Європи.

Блокаду через 11 місяців зняли, пізніше, уже в 70-х, попри появу Берлінської стіни, у Західного Берліна з’явився постійний наземний зв’язок із ФРН – дороги по території НДР, утримання яких оплачували західні німці.  Але я хотів розказати вам не про цю сторінку історії, про неї ви якщо не знаєте, то точно колись чули. Та є в цій великій історії одна маленька “історія в квадраті”.

Є у Берліні такий малюсінький райончик, на сході України їх називають “посьолок” – Steinstücken. (“Шматки каменю”, ага.) Після поразки Німеччини у Другій світовій і поділу країни та столиці район Штайнштюкен увійшов до американської зони окупації. А уся територія навколо – до радянської.

image

Тобто це був такий Західний Берлін в мініатюрі. Хоча як у Західному Берліні (після блокади 1948-49), так і у Штайнштюкен можна було спокійно ходити туди-сюди, кордонів як таких не було.

image

А потім вони з’явилися. У Західному Берліні – з появою Die Mauer, а у Штайнштюкен – на 10 років раніше. Совіти просто вирішити підгребти цю територійку собі – ну, нормальна така ситуація, не мені вам розповідати. Проти цього повстали місцеві жителі, за них вписалися американські окупанти. Відстояли.

1

Совіти вирішили помститися – і повністю закрили в’їзд у Штайнштюкен. Ну, як повністю. Було два переходи, через які можна було пройти на “материкову” територію Західного Берліна.

image

Отак люди і жили. Повністю оточені ворогами. (Американці гелікоптерний майданчик побудували, солдатів же треба було якось закидати туди.) Жили – і не збиралися звідти валити. Ба більше – після того, як совконімці побудували Стіну – раптово виявилося, що Штайнштюкен є дуже привабливим місцем для тих східняків, які хотіли втекли з комуністичного раю.

Просто там не було стіни, це ж не Західний Берлін, по суті взагалі окрема територійка, хто б туди тікав – так думали Штазі і Ко. А тікали. Через загороджувальні рогатки перелізти було ж значно простіше, ніж через стіну. А там – гелікоптер і на свободі. Або й взагалі тут, на цьому маленькому острівці свободи залишитися.

2

Тож іще 10 років жителі Штайнштюкен жили у повній ізоляції від цивілізованого світу. Тільки телевізори, телефони і американські гелікоптери (літаки, ви самі бачите, посадити не було де). А на початку 70-х, коли ФРН та НДР трохи урегулювали свої відносини – ситуація змінилася на краще.

image

ФРН виторгувала для Штайнштюкен вулицю. Ну, дорогу – яка зв’язала райончик із усім іншим Західним Берліном. (Віддали комунякам натомість кілька гектарів порожньої території на кордоні двох Берліні.) Дорогу зробили, пустили автобус – і люди змогли їздити на автобусі у цивілізацію.

2

Уявіть собі – їдеш в звичайному міському автобусі, а по обидва боки, он, в десяти метрах, уже кордон, не те що держав, а кордон світів.

А ось яка ефектна фотографія. У людей фактично в дворі Стіна стоїть. Круто? Не знаю. Мені б стрьомно було жити. Це ми зараз розумні, що “та нічого і не сталося, постояли тоді танки біля “Чекпойнт Чарлі” і роз’їхалися, ділов-то”. А тоді так не думали. Тоді світ реально стояв на порозі Третьої світової.

1

І нічого. Вижили. Зараз хіба туристам чи там онукам розказують про те, як жили в повній ізоляції.

Ось вам ще відосів трохи звідти, із різних років існування цього анклаву вільного світу серед тоталітарного комуноМордору.

І ніколи не падайте духом. Згадайте про Штайнштюкен. Їм-то іще важче було.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s