– Куме, а ви знаєте, як московити перекладають фразу “Черкаси будуть чинити опір”?

– І як же?

– Ви мнє іщо за Сєвастополь атвєтітє.

– Повбивав би!

Про сам фільм “Черкаси” я багато говорити не буду – схочете, підете у кінотеатри, або почекаєте на “Толоці”. Скажу коротко – досить якісний український фільм. (І це не може не радувати, що ми уже можемо так говорити, без емоцій, просто констатуючи факт. Не знаю, що буде після призначення на Держкіно отої очкатої пизди із Запоріжжя – хоча, як показує практика, нічого доброго звідти не виїжджало до Києва, навіть на прізвище “Соболєв”, – але зараз отак.)

Я хочу про головну ідею фільму сказати, вписану і оті чотири слова – “Черкаси будуть чинити опір”. (Ті, хто будуть розказувати, що варто було замість аналітичної форми “будуть чинити” використати однослівне “чинитимуть” – ви, будь ласка, напишіть обидві фрази, промовте їх уголос, і почуєте відповідь на свою претензію.)

Я написав пост – який, звісно ж, не всі зрозуміли – про те, що цю фразу, її неможливо перекласти московитською. Мовляв, слів-відповідників немає, точніше, слова є, відповідників немає. Насправді, є. Але – див. на початок тексту.

“Черкаси будуть чинити опір” – це формула, якої просто не існує в московитській міфології. Бо “Черкаси” захищали своє. А “Ви мнє єщо за Сєвастополь отвєтітє” – це про зовсім інше, це про імперські фантомні болі. У них немає свого, у них все крадене. А коли вони захищали своє – як на початку німецько-московитської війни, улітку 1941-го – вони просто утікали, про який опір там ішла мова. (Тут я згадав історію, яка сталася у нашому селі давно, років може уже і 50 тому. На якій п’янці один мужик проговорився, як він на початку війни застрелив свого командира – бо той вимагав битися з німцями, а німці крикнули, що убийте командира, і ми вас відпустимо. Убили. І відпустили. Чувак по п’яному ділу ляпнув – а на ранок протверезів, зрозумів, що він накоїв, і хутенько утік з колгоспу у невідомому напрямку. Більше його ніколи тут не бачили.)

“Черкаси будуть чинити опір” – це ж не тільки про кадрових військових, які не зрадили присязі. Це і про добровольців, які пішли на війну. Добровольців. Ви можете назвати в радянській історії, щоб там добровольці ішли на війну? Ні, ви не зрозуміли – не виховані комсомолом і загітовані із кожного брехунця, а отак, самі від себе, у країні, якої фактично уже не було, взяли і пішли. Одне діло, коли на кожному перехресті лунає “Вставай, страна агромная”, а хто не встане, опиниться на подвалі, вибачте, у камері тортур НКВС – і зовсім інше встати і піти самому по собі, особливо коли ти живеш не в українському Івано-Франківську чи Львові, а у совковому Запоріжжі чи Дніпропетровську. Ось і про це теж цей фільм.

До речі, про добровольців. З того боку вони теж були, так. Але які це добровольці? Це ті, хто їхав за “великими грошима”. Це найманці. (Ну, і кількадесят полудурошних загітованих на “защіту народа Бамбаса” теж, мабуть, були, аякже без таких божевільних.) І як тут не згадати, що фразу про Севастополь у культовому московитському фільмі говорив теж – найманець. Який із великою імовірністю опинився б і на Донбасі.

От і виходить, що фраза, яка має стати гаслом українства – “Черкаси будуть чинити опір” – це фраза добровольця, це фраза людини, яка встала і пішла на захист СВОГО. А фраза, яка є гаслом русского міра – “Ви мнє єщо за Сєвастополь отвєтітє” – це фраза найманця, це фраза кілера, найманого убивці.

І абсолютно логічно, що Україна увійшла в новітню світову історію феноменом потужного добровольчо-волонтерського руху, а Московія – своїми “вагнерівцями”, “зєльоними чєловєчками” та “іхтамнєтами”, різниця між якими суто вивісочна. Яскравішого прикладу того, ніякі ми не “братні народи”, годі й вигадати.

P.S. А ще я дуже хочу, щоб ця фраза – “Черкаси будуть чинити опір” – вийшла із фільму у дуже широкий вжиток і стали українським міфом, українським гаслом. Щоб коментатори футбольних матчів і автори журналістських статей, щоб будь-хто, описуючи ситуацію відчайдушної, нехай і безнадійної, але боротьби – говорив саме так, коротко і ясно.

Черкаси. Будуть. Чинити. Опір.

Фразою, яку неможливо перекласти на московитську. Бо там, за порєбріком, просто немає явищ, задля яких потрібні були б слова-відповідники.