Шостий випуск оновленого проекту “РУФ. Ідіотизми українського футболу”.

1. Почнемо з веселого. Колишній тренер “Динамо” Олександр Хацкевич у інтерв’ю Віктору Вацку пройшовся по персонах двох журналістів “Футболу”, Артему Франкову і Андрію Шахову, а також по працівнику клубу Миколі Несенюку. Ось цитата, присвячена “футболівцям”:

Це Андрій Шахов, який позиціонує себе таким вболівальником зі стажем, який переживає за Динамо. І Франков. Я бачу цих людей тільки тоді, коли команда летить кудись на якийсь міжнародний матч. Я бачу, в якому вигляді вони перебувають в цій лаунж-зоні. Потім я цих людей бачу через 5-6 годин на прес-конференції, в якому вони стані, бачу, як вони поводяться, як поводився Франков на прес-конференції в Швейцарії після Янг Бойз.

Я бачу, який настрій у них після перемоги, і який після поразки або нічиєї. Після виграшної зустрічі жодного запитання немає від Шахова. Якщо команда виграла, то він в стороні, з комп’ютером, келишком пива, бутербродом. Команда програла – в першому ряду, тягне руку. Таке відчуття, що людина купила собі вентилятор і поставила його біля унітазу. І вона терпить, чекає, їй вже в туалет хочеться, але немає приводу, щоб ось це г**но на вентилятор пустити. І як тільки з’являється привід – г**но летить на всі боки.

І Франков, і Шахов уже відреагували на цей випад. Відреагували, як змогли, як уміють. І, в принципі, можна було б пообговорювати і маячню Хацкевича (щодо Франкова на пресконференції в Швейцарії, де він, за його відеословами, взагалі не був; вибачте, я журнал “Футбол” не читаю, тож перевірити не можу), і красиві словесні вихиляси Франкова, коли він на реальні звинувачення не відповів, а опонував тому, що сам же собі зручненько придумав у словах Хацкевича, і манії величі Шахова (“Мені навіть приємно стати ПЕРШИМ журналістом, якому головний тренер великого клубу присвятив полум’яну промову на кілька абзаців”). Але все це примітивно, тупо і від цього нецікаво.

Єдиним моментом в цій історії, який варто згадати, є фраза Франкова про те, що вони, він і Шахов, по суті закривали очі на певні проблеми, недопрацювання і ляпи в роботі Хацкевича на посаді тренера “Динамо” (а він – далі не цитата, а моя інтерпретація – виявився отакою от невдячною свинею). І отут от я згадав одну ду-у-уже давню статтю, яка називалася “Сказка про белого осла”, була написана за підсумками вильоту “Динам” від швейцарського “Туну” (так-так, це 2005 рік) і була опублікована на вже давно забутому “форумі Франкова”, який існував за адресою frankov.kiev.ua. Так-так, любі мої, рукописи не горять.

Всю статтю я вам не буду зачитувати, вона дуже велика, колись, при нагоді, я її викладу на свій сайт, але ось один абзац із задоволенням зацитую:

“«…Пресс-конференции Леонида Иосифовича всегда отличались редкой информативностью <…>. За <…> четыре года он ничему не научился. Неумение разговаривать и внятно объяснять так и осталось. Помню, как у нас с Шаховым волосы дыбом встали на первой прессухе Буряка в качестве наставника «Динамо» <…>. Издеваться не стали…» (№ 32, стр.3, кол.2-3). Вот тут я чтение прервал, так как кое-что вспомнил. Где же оно? Ага, вот! «Леонида Иосифовича официально представили <…> в пятницу на пресс-конференции. Я лично задал несколько вопросов, на которые получил весьма внятные ответы…» (№ 25, стр.3, кол.2). Ощущаете некое легкое несоответствие? Как сказал бы капитан Жеглов, «это несколько подмывает показания соседа». Всего за полтора месяца внятные ответы Леонида Буряка превратились в его полное неумение внятно объяснять, тянущееся к тому же уже целых четыре года. Как нередко выражается сам Франков, поздравляю вас соврамши. И даже не интересно, когда именно соврамши – в середине июня, когда сам господин главный редактор лично задавал вопросы и лично получал на них внятные ответы, или в начале августа, когда у него волосы стояли дыбом, но соврамши несомненно. Воистину «…Народ соревнуется – кто ловчее да больнее уязвит, кто на каком слове поймает…» (№ 32, стр.3, кол.1). И Франков в первых рядах соревнующихся”.

(Автор цієї статті, звісно ж, був схований за ніком, який вам – та і мені теж – уже нічого не скаже. Є у мене досить реалістична версія, що її написав один із тодішніх працівників журналу, але оскільки підтверджень немає, то я залишу її при собі.)

Ну от. Ідуть роки, десятиліття. А у “Футболі”, у Франкова все залишається стабільно і прогнозовано. Поки людина працює на Суркіса – акуратно оминаємо гострі кути, не помічаємо очевидних речей. А як тільки можна – тоді вже вивалюємо усе на світі. Тільки от Хацкевич не Буряк, і вкусив першим. Тільки й різниці.

2. Ще один шедевр розмовного жанру стався у Львові, де власник “Руху” Григорій Козловський в післяматчевому ефірі повторив уже не раз повторений до нього трюк із підтримкою уболівальницького обурення діями судді. Тільки якщо його попередникам вистачало розуму не зганьбитися в прямому ефірі (чи недозганьбитися, як колись Миколі Павлову), то Козловський – це Козловський. Він і ляпнув у ефірі, що “суддя – підарас”, причому повторивши це на біс.

От я вам чесно скажу – я у першій лізі уболіваю цього сезону в тому числі й               за “Рух”. Бо хочу на сезон наступний три львівські команди в УПЛ. Але тепер уболіватиму з подвійним завзяттям. Уявіть собі, скільки приводів для потрапляння до РУФу надаватиме пан Козловський у, як він висловився, “вищій лізі”!

Зараз десь у Луцьку тихо заплакав один Кварцяний. Ну та що ж, Віталію Володимировичу, ось вона, молодая шпана, прийшла вам на зміну.

Цікаво, номер з автоматами вийде повторити?

3. І знову судді. Просто якийсь суддівський тиждень. У матчі “Колос”-“Динамо” суддя Андрій Коваленко влаштував карткову феєрію – 9 жовтих і 2 червоних картки. І це при загальному рахунку 4:0. Правда, головний епізод в матчі стався за рахунку 0:0 – пенальті у ворота господарів “Оболонь-Арени”. На відео чітко видно, як м’яч влучив у обличчя гравця “Колоса”. Але ні суддя, ні його помічник на лінії цього не помітили.

Штука в тому, що це уже другий матч УПЛ поспіль, в якому у ворота суперників “Динамо” ставляють неіснуючий пенальті. У попередньому турі, у матчі з “Дніпром-1” досвідчений – в тому числі й у смислі участі в численних скандалах – арбітр Абдула поставив пенальті за те, що Бесєдін відставив ногу і впав, симулюючи фол з боку суперника.

Звинувачувати у змові суддів не буду, бо не маю доказів. Тож поки що варто говорити про те, що рівень українських арбітрів просто нижче плінтуса. І це з року в рік, з десятиліття в десятиліття…

До речі, один із героїв першого пункту, Андрій Шахов, після матчу написав пост, в якому реанімував старе добре формулювання “Динамо такої допомоги не потребує”. І це, до речі, теж не раз і не десять разів повторювалося різними продинамівськими журналістами. (Можливо, і прошахтарівськими, але у тих було значно менше приводів суто формально.)

Любі мої, допомога потрібна усім. Марсельський “Олімпік” імені Бернана Тапі гарантує це. Тому в такій ситуації краще жувати, ніж говорити. Принаймні, не зганьбишся більше, ніж у історії з Хацкевичем.

4. Одеське обласне дербі “Балкани”-“Чорноморець” закінчилося достроково, на 71-й хвилині. Там фанати гостей влаштували сутичку із правоохоронцями та/чи стюардами (ну, або навпаки – правоохоронці/стюарди влаштували, достеменно невідомо), потім один із оних вийшов на поле з файєром, ну, і на цьому футбол був завершений.

Коментувати такі речі – справа відверто невдячна, бо що тут коментувати. Тому вношу пропозицію в УАФ. Проведіть один сезон у всіх лігах винятково для отаких от фанатів. Тобто щоб вхід на стадіон був дозволений лише фанатам. І без стюардів, поліції. Вибігли на поле – ок, матч завершено, ніхто нікого не карає. Нехай натішаться. Ну, або компромісний варіант – щоб усі професійні команди заявили по другому складу і грали окремий паралельний чемпіонат винятково для фанатів. Не на НСК чи “Славутич-Аренах”, а десь там на звичайних полях, можливо, навіть шкільних. Фанатам же все одно, де і за яких саме гравців уболівати, правильно – аби це був улюблений клуб? Ну от. Хай уболівають собі на здоров’я. Як вам ідейка?

5. Сьогодні у нас, може, і забагато “Динамо”, але воно того варте. Цитую післяматчевого (після гри з “Колосом”) Ігоря Суркіса. Точніше, цитую питання журналіста “2+2” і відповідь президента “Динамо”.

“- Вийшов на поле Цитаїшвілі…

– Ось йому дали шанс, і я вважаю, він ним скористався, навіть незважаючи на те, що не забив у тому моменті. Вважаю, що в таких матчах того ж Цитаїшвілі, Попова потрібно випускати раніше, щоб вони набиралися досвіду”.

А перед тим ще було питання про те, “звідки така упевненість в обороні”.

Звісно, можна тут розкритикувати самого Суркіса, що він лізе туди, куди президент клубу не має лізти. Ну ви уявляєте собі президента “Барселони”, який би в кожному другому інтерв’ю говорив, кого куди треба ставити, кого коли випускати і таке інше. Це відверта неповага до тренера, якого ти найняв на роботу.

Але я б змістив акценти на журналіста. От якого ти біса питаєш ПРЕЗИДЕНТА КЛУБУ про оборону команди? Ну Михайличенка спитай, це його фронт робіт. А президент клубу займається іншими речами – контрактами гравців, роботою бізнес-структур клубних… Ось про що треба питати Суркіса. Але, звісно ж, простіше задати питання про Цитаїшвілі – по-перше, це не страшно, бо це не зона відповідальності самого Суркіса, і навіть якщо Цитаїшвілі б насрав посеред поля, то президент би з чистою совістю сказав би, що буду розбиратися із тренером, що за дисципліна в команді (а сам я тут ні при чому, як той Дуремар). А по-друге, це ж шлях найменшого спротиву – не треба нічого вигадувати, ритися у клубному (не командному, а саме клубному) житті-бутті “Динамо”. Просто спитав про футбол – і маєш уже готовий сюжетик.

Така у нас журналістика. Такий і футбол.

Бонус-трек: Тут ідіотизм чистісінької води. Виявляється, в українському футболі теж є расизм! Темношкірий форвард “Руху” Ернест Антві отримав червону картку – і відреагував на це оригінально, фразою на адресу арбітрів: “Ти довбаний расизм! Ти расист?”

Думаю, УЄФА має зацікавитися цим питанням – і заборонити показувати темношкірим футболістам червоні картки. Чи й жовті. Або навіть заборонити голкіперами відбивати удари темношкірих футболістів. Расизм же!