Чому ЗМІ самі винні у тому, що за них ніхто не заступиться

В чому ж причина? Хто винен? Кому ЗМІ мають дорікнути у першу чергу?

“Коли Володимир Зеленський «читав інтернет» і хотів «розібратися з цим чортом» у Бориспільській міськраді — ми мовчали. Нам було цікаво подивитися на нову манеру поведінки людини, що опинилася на чолі держави. Коли верховний головнокомандувач, який жодного дня не служив в армії, не розібравшись у ситуації, бере «на слабо» бойового офіцера, апелюючи до його честі і змушуючи його піти у відставку — ми мовчали. Тому що, яке в бідній країні може бути співчуття до податкових органів і того, хто їх очолює. Тепер прийшли по нас і нікому нас захистити, окрім нас самих”, – написав у своїй статті на сайті “НВ” головний редактор Радіо НВ Валерій Калниш. А чому ж так сталося? Давайте розберемося.

Ну, для початку я скажу вам таку очевидну річ, що захищають тих і те, ким і чим дорожать. Логічно ж, правда? Захищають тих, кого люблять, тих, ким дорожать. І тих (і те), хто (що) є вигідним. Це теж, думаю, зрозуміло.

Любити ЗМІ? Ну, можливо, в суспільстві є такі фанати. Але критичної маси з них точно не назбирається. До ЗМІ має бути ставлення утилітарне – тобто “пов’язане з практичним застосуванням, використанням”. Тобто – суспільство мають бути вигідні ЗМІ. І отут ми закопаємося поглибше.

Як відомо, в українському (та, певно, будь-якому) суспільстві є дві нерівномірні за кількістю спільноти. Перша, велика – це пофігістична, недалека, відверто дурна більшість. Та більшість, яка по суті своїй є стадом. Та більшість, яку ганяли і ганяють на вибори – хто нагайкою, хто грошима, а хто і телевізором. Цій більшості ЗМІ у тому значенні, як вони самі себе позиціонують, не потрібні в принципі. Бо політикою вони “не цікавляться”, за кого голосувати їм скажуть на заводі, на лавочці біля під’їзду, в громадському транспорті і т. ін. Власне, як раніше вони отримували усю інформацію, так отримують і зараз. До старорежимних форматів додався ще телевізор, але назвати це “ЗМІ” важко. Я не пам’ятаю жодного періоду в історії України (хоч підневільної, хоч незалежної), коли телевізор (звісно що телеканали, я спрощую) можна було б назвати “засобом масової ІНФОРМАЦІЇ”. Ні, були певні точкові моменти, наприклад, обидва Майдани, коли окремі телеканали можна було назвати засобами саме інформації, інформування. Чи, скажімо, у першій половині 90-х, коли цей ринок не був структурованим, не був поділений між фінансово-промисловими групами – можна було про це говорити. Але не більше.

Так от, першій частині суспільства цінність ЗМІ не зрозуміти. А навіть якщо і зрозуміти – ця частина ніколи не вийде на захист. Згадайте вибори-2012 – тоді за Партію Регіонів проголосувало трошечки менше, ніж за “Слугу народу” нині (просто кількість виборців змінилася, тому у відсотках це виглядає інакше). Пройшло менше 1,5 року. І де були ці виборці, коли ПР вимітали з політичної мапи України, а деяких її представників, включно із самим президентом, навіть фізично із України? Ніде. Антимайдан – як і 2004-го – це були привезені люди за гроші. Кілька фріків, які, можливо, прийшли туди самі з ідейних міркувань, ми не рахуємо. Не було ніякого масового протесту, ніякої масової підтримки. Не було і не могло бути. (До речі, це ж чекає і на “Слугу народа”.)

І є менша частина суспільства, така умовна активна спільнота. Ті, хто виходять на Майдани, ті, які мають певні переконання і навіть пробують їх відстоювати. Здавалося б, їм інститут ЗМІ якраз і потрібен. Але і вони не вийдуть на його захист теж. (Максимум – на захист окремих представників.) Чому?

Ні, я зараз не буду писати високопарні слова про те, що “цей інститут себе дискредитував”. Це і так зрозуміло 🙂 Мова про інше. Про те, що цим людям, цій активній меншості, їм немає за що вважати українські ЗМІ вигідними. От, наприклад, я. Навіщо мені НВ, яке всі ці роки відверто стояло на боці певної частини політикуму – назвемо її умовно “младоантикорупціонери”? Навіщо мені це видання, як би воно себе не позиціонувало, якщо воно стояло і стоятиме на боці інтересів того ж Лещенка чи Шабуніна? Я вже не кажу про значно більш зашкварені ресурси. Наприклад, завтра, ок, не завтра, а, наприклад, після другої перемоги Трампа на виборах, Зеленський остаточно порве із Коломойським – і почне війну проти “1+1”. Навіщо мені захищати цей медіаресурс? За що? За те, що цей медіаресурс привів до влади самого Зеленського? А в ширшому смислі – за те, що він роками тероризував українських глядачів мега- і гігабайтами чорнухи, привчаючи їх до того, що “усе навколо погано”, щоб потім, у відповідний момент, почати прив’язувати до цього “погано” певні політичні фігури?

Я знаю, знаю, ви зараз розкажете мені, що он на Московії теж все так починалося, теж ніхто не вийшов на захист НТВ – і до чого докотилося. Так. Але є одне малюсіньке “але”. У мене є пам’ять. І я пам’ятаю, як 2004-го року “Плюси” каялися в ефірі. І обіцяли, що більше ніколи такого не повториться. Дотрималися вони тої обіцянки? Відповідь очевидна. А тепер уявимо собі ситуацію, що Зеленський наїде на “1+1”. Ця активна меншість виступить на захист телеканалу, який устами своїх зірок слізно клястиметься, що ото точно був останній раз, і більше ні-ні. А через деякий час все повториться знову – просто на гроші іншого олігархобізнесменобандюка. Як тоді виглядатимуть ці люди, які вийдуть на захист телеканалу? Як обісцяні і обпльовані дурачки. То чому ж вони, люди безперечно розумні, не прорахують ситуацію на пару кроків уперед? Прорахують, звісно. І покажуть середнього пальця цим медіааферистам.

І в часи соцмереж – без інформації та комунікації ця частина суспільства не залишиться. Що вже довела Революція Гідності. А от з чим залишаться ці ЗМІ…

Я зараз проведу, можливо, неочевидну паралель, але. От є така штука футбол. В цивілізованому світі, на Заході, футбольні клуби заробляють собі на життя перш за все з уболівальників – квитки, атрибутика, інші види залученості, в кінці кінців та ж реклама. Недаремно, наприклад, у Іспанії клуби не дуже хочуть проводити матчі чемпіонату по п’ятницях і понеділках – бо це б’є по відвідуваності і переглядах. Бо це їм невигідно.

А в Україні зовсім інакше. Тут футбольні клуби живуть за рахунок грошей, які дає власник клубу. І тому клубам взагалі наплювати на те, що там відбувається із уболівальниками. Свіжий приклад – “Зоря”, якій перенесли матч першого туру із нормального вечірнього часу на 14:00 через те, що тренеру треба було кудись летіти і вирішувати свої проблеми. Причому це не домашній матч, а виїзний, матч у Полтаві. Але як “Зорі”, так і “Ворсклі” на уболівальників начхати, вони не живуть з уболівальницьких фінансів, ніяк не прив’язані до них – тому їх не хвилює, що о 14:00 людей прийде менше, ніж у звичний вечірній час.

Точно так же і зі ЗМІ. Вони живуть за рахунок грошей власників. І обслуговують перш за все їхні інтереси. І частина суспільства, яка може вийти на захист когось чи чогось – це знає або відчуває. І – найголовніше – бачила, що відбувалося у ЗМІ протягом останніх 5 років. (Точно так же, як і при президенту Ющенку, коли також була відносна демократизація в суспільстві й країні.)

Якщо ЗМІ сприймають демократію, як можливість безпроблемно підтримувати, просувати і любіювати інтереси не суспільства, а тих чи інших персонажів – то, питається, з якого дива суспільство вийде на захист цих ЗМІ? Я не бачу жодних для цього підстав. Вірити на слово, особливо після десятків, сотень навіть прикладів порушення цього слова (я вже не буду нагадувати про те, як на “Громадському” після історії із “твіттером Коломойського” клялися не їбати козу і через кілька місяців порушили свою ж клятку) – ніхто не буде. Спочатку доведіть, що ви – потрібні суспільству. Не в форматі “Он в Британії люди понімають, тому їм потрібне ББС” (яке, до речі, теж обісралося в контексті України) – а говоріть про себе, тут і зараз. Навіщо мені може бути потрібне ЗМІ, яке всю дорогу чмурило кандидата в президенти, вигідного особисто мені? І в той же час підтримувало, як мінімум не пресуючи так, як згаданого у попередньому реченні персонажа, якогось афериста, який на своєму парламентському місці відзначився лише історією із квартирою та ганебними виступами проти фракції, з якої не хотів виходити щоб не втратити тепле парламентське крісельце? От навіщо?

Що зробив Порошенко (ви вже здогадалися, про кого мова), щоб я його – з вигідних мені міркувань – підтримав на виборах-2019, мені зрозуміло. Що зробило НВ, щоб я його підтримав у гіпотетичній війні із ОПою? Не знаю. Просування сюди русского міра (в ліберальній обгортці, що іще підступніше)? Любіювання інтересів певних персонажів. закривання очей на ганебні вчинки того ж Лещенка? Це мені не потрібно і нецікаво. Кому потрібно – ті нехай підтримують. А мені таке ЗМІ – просто  невигідне. І, думаю, багатьом із цієї активної меншості – теж.

Так що, недорогенькі ЗМІ, перш ніж плакатися, що “нас ніхто не захистить” – спочатку подумайте, а чи є у людей підстави захищати вас, не як частину інституту ЗМІ, а вас конкретних, ваше конкретне ЗМІ.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s