Дві цікаві історії сталися буквально в кількаденному проміжку.

Як ви знаєте, я вже писав про це, у нас в Запоріжжі, на Верхній Хортиці, на місці колишньої менонітської колонії Хортиця, знайшли у підмурівку однієї комори надгробні камені зі знищеного совєтами менонітського цвинтаря. Про цю знахідку багато вже хто написав, історія швидко стала відомою – і аж занадто та несподівано відомою. Ось читаємо новину з сайту jewishnews.com.ua:

Ішов, значить, якийсь Заруба, побачив на розкопках камені – і “знайшов”. Ви знаєте, я так сьогодні в супермаркеті хачапурі з м’ясом знайшов. Так мало того, він моментально, подивившись на імена і прізвища, визначив, що це були євреї. І повідомив куди треба.

Рібята з цього сайту завісили у себе “сенсаційну новину”, закинули в фізбук – де їм тут же вказали на те, що цей видатний археолог від сохи, м’яко кажучи, збрехав. Почитайте їхню реакцію, дуже показова.

Іще одна історія. Була така істориня в Німеччині, Марі Софі Дінст. 2013-го року стала відомою, коли почала писати блог про своїх родичів, які загинули під час Голокосту (євреї вони були, як ви здогадалися). Вела блог, розписувала там історії про бабусь та інших предків, які полягли в сиру землю чи піч крематорія від рук нацистів.

Різні єврейські дослідницькі центри (пишуть про Центр єврейських досліджень імені Сельми Штерн, наприклад), звісно ж, підхопили цю інформацію, почали запрошувати Дінст на різні поважні заходи, зробили їй ім’я, одним словом. А Манька охуїла до такої міри, що навіть відправила список із 22 прізвищ цих жертв Голокосту у відомий меморіал “Яд Вашем”. Чому “охуїла”? Та тому, любі мої, що не так давно вияснилося, що ця аферистка усіх своїх єврейських родичів – жертв Голокосту ви-га-да-ла. Так-так, просто взяла і вигадала.

Вона, звісно, спробувала зіскочити з теми, заявивши, що, ви знаєте, я просто тут в Дублін якраз переїхала, мені там так сумно, нудно і самотньо стало, то я, щоб не гепнутися усією сракою в депресію, взяла і отаке написала. Ну а далі уже, мовляв, саме закрутилося. Правда, крім вигаданих родичів, її спіймали ще й на брехні про сучасність – наприклад, у статтях для німецьких видань про сирійських біженців у Німеччині. Тут вона ще раз спробувала викрутитися, сказавши – ну так, тут у мене трохи “літератури” в журналістських текстах…

А оце днями її знайшли там, у Дубліні, мертвою. Начебто наклала на себе руки. Не помогли, значить, вигадані родичі. Певно, замало вигадала.

Отакі дві історії. Висновки? Ну-у-у, любі мої. По-перше, вірити не можна нікому. Взагалі. Особливо тим, хто на інформації робить ім’я і все інше, що йде за ім’ям. По-друге, про що, власне, я і хотів сказати. Так, можна критикувати і цей єврейський український сайт, і ці німецькі єврейські організації. Можна і треба – бо є за що. Фактчекінг ніхто не відміняв. І вірити дурачкам, які не знають, що Якоб запросто може бути менонітським ім’ям, а не єврейським, не варто – щоб потім не засміяли. Але.

Зверніть увагу на іншу сторону питання. Люди навіть за напіввигадані історії чіпляються для розкрутки власної історії, власної ідентичності і т. ін. А є така нація в Європі, називається “українці”. Так от цим українцям не те що напіввигадані, а цілком реальні факти тикаєш в рожу – а вони носа кривлять. От дивіться. У нас кілька років тому було століття проголошення незалежності. Це було ще при Порошенку, якого прийнято вважати таким проукраїнським, патріотичним президентом. А ви згадайте, будь ласка, як у нас в Україні це століття відзначили? А так і відзначили – практично на “от’єбісь”. А це, між іншим, одна із ключових віх в історії нашої країни, нашої нації. Не було б того Універсалу – хтозна, чи взагалі б я писав зараз цей текст українською мовою.

Я уже не кажу про якісь там віддаленіші в історії дати. Наприклад, тут у нас в червні-липні було 360 років битви під Конотопом. Тієї самої, коли українці дали московитам такого прочухана, що якби не різні виродки і корисні дурачки, може, ніякої “Российской империи” і близько не було б. Пам’ятна дата? Ще й як. А у нас, нагадаю, тут іще й досі війна з Московією іде, чергова. Чого ж не відзначити, не підняти бойовий дух у війську та серед народу нагадувавнням про таку визначну подію? Га?

В сраці нога… От і думайте, хто в цій ситуації дурачок, а хто працює на власну користь. А кому насрать, на каком язикє, аби хліб безкоштовний та газ подешевше. І щоб на газовому балоні обов’язково новиє ліца були пропечатані.