Втрата ексклюзиву. Тріумф і трагедія “Свободи”

Одним із відвертих невдах президентських виборів, скоріш за все, буде Руслан Кошулинський. Попри усю свою особисту симпатичність для багатьох українців він приречений на провал. І ось чому.

Партія “Свобода”, яку він представляє, яка його висунула, у минулій, дореволюційній Україні мала один величезний козир. Вона вважалася ідейною партією. Як її політичний нібито антипод – КПУ. Причому не просто ідейною – а ідейно патріотичною. (Як КПУ – ідейно промосковитською чи радше прорадянською.)  Цей патріотизм був ексклюзивним здобутком “Свободи”. Саме на цьому патріотизмі вона вискочила із фантастичним для себе результатом на виборах-2012. Нагадаю трохи статистики.

Вибори-2006 – 0,36

Вибори-2007 – 0,77

Вибори-2012 – 10,45

Дивіться, який стрибок – у 13,5 разів за 5 років! Чому так сталося?

Та тому, що президентські вибори 2010-го виграв Янукович. Внаслідок цього сталося кілька дуже важливих речей.

По-перше, посадили Тимошенко. Хоча вона й не асоціювалася аж так тісно із патріотичними силами (те, що за неї голосувала Галичина 2010-го – нічого дивного, вони і за Кравчука 1994-го голосували, і за Кучму 1999-го; ситуативний вибір, не більше), але все одно “Батьківщина” з її посадкою втратила у популярності.

По-друге, фактично зникла “Наша Україна”. А УДАР, який виник приблизно на її ж місці – не мав такого чіткого патріотичного спрямування.

Я недаремно згадав про патріотичне спрямування, бо по-третє, в Україні виник дефіцит патріотичних партій. Власне, виник запит на патріотизм – як противагу донецькій експансії. А старі партії – партія Тимошенко, яка була в кроці від “ширки” з Януковичем, партія Кличка, який особливим патріотом ніколи не вважався – не задовільняли електоральні смаки патріотичної частини суспільства.

Саме на цьому і вискочила “Свобода”. (Можливо, їй уже тоді допомагали риги, плануючи влаштувати 2015-го рімейк виборів-99, коли Кучма протягнув у другий тур Симоненка, який однозначно йому програвав. Не знаю. Не здивуюся.) На своєму ексклюзиві – патріотизмі, причому патріотизмі ідейному, принаймні, на рівні зовнішнього сприйняття.

І тепер дивимося на результат наступних виборів.

Вибори-2014 – 4,71

Падіння у 2,2 рази і проліт повз 5%-вий бар’єр, втрата фракції у Раді (6 депутатів це не фракція).

Чому так сталося? Та просто на осінь-2014, коли уже уповні тривала війна на Донбасі і був анексований Крим – в Україні кардинально змінилася ситуація. Патріотична риторика стала необхідністю будь-якої партії, крім особливо упоротих комуністів та відкритих екс-ригів із “Опозиційного блоку”. (Відкритих, бо є іще й приховані риги, не забувайте.)

Патріотизм перестав бути ексклюзивом “Свободи”. І, оскільки вони перестали бути єдиною партією, яка могла покрасуватися із банерами, на яких намальовані патріотичні гасла – почався відтік. Наприклад, до БПП – де новообраний президент, який до того ніяким особлиим патріотом не те що не був, а й не намагався здаватися, почав (чи то сам, чи то з подачі розумних людей) розкручувати проукраїнську риторику. Або до “Самопомочі” – яка так само з Галичини, яка так само патріотична, але ще й модерново-європейська, на відміну від дещо старорежимної “Свободи”.

Отак і вийшло, що ситуативний виборець залишив “Свободу”, хоч і не до кінця – тому і списочні вибори були програні, і мажоритарка багатьом не покорилася (Фаріон вибори програла, на секундочку!).

Бо, крім патріотичного ексклюзива, свободівцям козирнути і нічим. Популізм – тут у неї такі конкуренти, до яких рости і рости, а у підсумку й не дорости: Тимошенко, вихований нею Ляшко. А економічна програма “Свободи”, попри усі самоідентифікації як правиці – абсолютно лівацькі. Я зараз не буду навіть згадувати фокус Казаріна, який зачитував Кошулинському програму Симоненка, подаючи як його, свободіського кандидата. Це все-таки була трохи маніпуляція.

Але ось, буквально вчорашня цитата:

В умовах глобального ринку праці треба невідкладно починати підвищення зарплат до такого рівня, що зупинить відтік робочих рук з України

Це ж суто лівацька риторика – треба підняти зарплати. Просто взяти і підняти. Щоб усім було добре. Ліваки, вони взагалі завжди за усе добре і проти усього поганого. І ще за мир, так. Просто в Україні за мир зараз поки що відверто антиукраїнські сили, тут “Свобода” промашку не дала. А в економічній площині…

Справді правий політик не зарплати підніматиме – а податки знижуватиме, контроль держави, щоб економіка розвивалася. А коли вона розвиватиметься, то з досягненням певного рівня всі питання щодо підвищення зарплати самі по собі відпадуть. Чого в Німеччині чи Британії зарплати набагато вищі, ніж у нас? Та навіть у поляків, до рівня яких Кошулинський пропонує підняти зарплати? Та тому, що економіка дозволяє це зробити. Е-ко-но-мі-ка. Яка керується лише своїми природними законами. А не волею керівництва держави.

Далі цитуємо:

Щоб зупинити трудову міграцію, зарплати українців мають сягнути рівня зарплат наших західних сусідів – поляків та чехів

Мають, так. А чи знає пан Кошулинський, що економіка Польщі, на секундочку – це ЄДИНА економіка в ЄС, яка безперервно росте 25 років поспіль. ДВАДЦЯТЬ П’ЯТЬ років поспіль вона БЕЗПЕРЕРВНО росте. Так-так, навіть під час світової фінансової кризи 2008-09-го, коли Німеччина (!) в певний момент призупинилася – у поляків економіка продовжувала рости, хоч і меншими темпами!

І цю економіку Кошулинський пропонує просто взяти і наздогнати в приказному порядку, бо “прибутки олігархічних холдингів показують, що це можливо”. Шо це, як не чистої води лівацтво? Ось, почитайте цитатник з програми кандидата в депутати – тут ще багато є подібного.

І тепер дивіться, що відбувається. Ексклюзивне право на патріотизм “Свобода” абсолютно логічно (так розвиваються процеси в Україні та на її кордонах, тут нічого дивного і несподіваного немає) втратила. А поза політичною складовою, в економічній сфері – це абсолютно лівацька риторика, як у тих же комуністів. Але, повторюся, в Україні є такі майстри популізму, як Тимошенко, Ляшко, на цих виборах несподівано (мабуть, і для самого себе) вклинився Зеленський. Причому у Ляшка і Зеленського немає такого регіонального забарвлення, через яке “Свободу” досі не сприймають на Сході та Півдні. Подивіться на рейтинги Ляшка на будь-яких виборах – ось, наприклад, “виборець Ляшка розподілений рівномірно, по 3-4% у всіх регіонах“, у Кошулинського зовсім не так.

І що далі? Та нічого особливого. Зміни патріотичної риторики у більшості партій очікувати не доводиться, принаймні, до завершення війни, а вона завершиться не скоро – а коли завершиться, то відвертої совковати буде значно менше, ніж 2012-го. Тож про ставку на патріотичний ексклюзив можна забути.

Виходів у “Свободи” відтак рівно два – або ставати дійсно правою партією, а на це піде час і ресурси, і ця трансформація буде болючою, особливо для нинішнього керівництва, яке давно мало піти на пенсію, принаймні, Тягнибок мав завершити свою політичну кар’єру ще після цирку із “безстроковим страйком” під ЦВК, який не протривав і пари тижнів. Або залишатися таким ж “патріотичними ліваками”, як зараз, і набирати свої кілька відсотків, колись більше, колись менше, балансуючи в зоні непотрапляння до Ради, час від часу наближаючись до цієї бажаної позначки чи навіть іноді й мінімально її перетинаючи завдяки якимсь вдалим ходам а-ля Савченко на чолі списку “Батьківщини”.

Цікаво, що ж вибере керівництво партії?

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s