Зміни – це привід згадати минуле. Згадати історію. Наприклад, свою особисту історію користування мобільними телефонами.

Свій перший дзвінок з власного мобільного телефону я зробив 20 грудня 2003-го. Дату я пам’ятаю точно, бо дзвонив я брату, вітати його з днем народження.

А дзвонив я з отакого Ерікссона. Беушного, звісно – звідки у бідного студента було взятися грошам на новий телефон.

Правда, пропрацював він у мене день чи навіть менше, після чого здох назавжди – і я пішов міняти мобільник. Благо, купували ми телефони у магазині, де працював одногрупник дружини, тому поміняли (правда, може, з доплатою, не пам’ятаю).

Поміняли на отакий.

Сіменси взагалі мої найулюбленіші телефони, якби (це я вже забігаю далеко наперед) вони ще існували і випускали ретро-версії – я б обов’язково купив би собі отаке або “кросівок” А50, який був у мого майбутнього кума. То взагалі був бомбєзний телефон.

Але тоді А50 я вже не став купувати, а пізніше, здається, уже коли почав працювати журналістом, перейшов на перший свій мобільний із кольоровим екраном. Теж Сіменс, ага.

З ним я і поїхав із Запоріжжя до Києва. А там купив собі отакий мобільник-плеєр.

Помню, ще був такий смішний епізод. Я замовив його доставку в редакцію “Футбола”, де тоді працював. Привезли, я подивився, віддав гроші, всі діла. А потім Шурік Гапоненко, коли вже кур’єр пішов, каже – ти б хоч включив його, а то мало лі, не працює, доказуй потім 🙂

Працював, чо. Хорошо працював. По-моєму, я його закинув у шухляду тільки тому, що заряджатися перестав – через трабли із роз’ємом для зарядки (воно там таке було хитромудре, це ж не зараз, коли все через USB). Ну, і музику слухав по дорозі на роботу і з роботи, аякже.

Наступний телефон я не купував – по дорозі до нас у Київ теща десь знайшла, у поїзді чи що. Покоцаний, задня кришка не закривалася нормально. Але нічого, добре мені послужив, поки акумулятор не почав здавати.

Ще був отакий тимчасово – здається, купував дружині якусь Нокію на Розетці (бо доставка була в якусь, уже не пам’ятаю, яку, службу доставки десь в промзоні Запоріжжя – це ми уже повернулися з Києва, тобто після 2010-го, ага), а цей телефончик ішов у подарунок за гривню чи за якусь смішну ціну.

В ньому і досі лайфівська картка стирчить. Мабуть, вже давно неактивна.

Ну от ми і підійшли до епохи смартфонів. І тут сталася одна така забавна річ. Мені на днюху кум і кума подарували телефони 🙂 Тобто сходу два. Це 2013-й чи 2014-й рік був, не пригадаю точно. Обидва телефони 2013-го року, так шо може і до війни.

І так вийшло, що один був маленький, який я став використовувати просто для дзвінків, а інший, великий, чисто для інтернету.

Першим “великим” смартфоном став отакий от Хуавей.

Працював добре, нічого не скажу. Але в один прекрасний день він просто вирубився – і все. В починці сказали – апаратна проблема, мовляв, дешевше буде викинути і не паритися. Довелося брати інший.

А тут якраз надрукував і продав два перші наклади “Повної історії Ель Класіко” – тож купив відразу два, собі і дружини. Собі взяв отаку “лижу”.

 

Вона жива і досі, там дружини запасна, водафоніська сімка. Як і казав мені один друг, який сам юзав ЛЖ, працюватиме без претензій. Так і вийшло. У Харкові, правда, екран розбив – але нічого, замінив і всьо путьом.

Але тут виникла інша проблема. Проблема якості відеозапису. Я вже тоді записував Богданові матчі, а на ЛЖ якісь не дуже була – тремтіння і все таке. Довелося переходити на айфон. Шістку взяв.

Отже, “великих” смартфонів я за цей час поміняв три. А “маленький” весь час був один. Ось він.

І ним я просто не нарадувався. Дійсно маленький, компактний, поміщається куди хоч, працює без проблем взагалі. Точніше, працював. А оце несподівано став підглючувати, одного разу взагалі чогось вимкнувся і увімкнувся тільки на третій раз після танців з бубном. Що ж, старий друже, як би я до тебе не звик – а доводиться із тобою прощатися. Бути весь час на зв’язку – це не забаганка, а необхідна умова. А твої коники, хоч і зрозумілі, зважаючи на твій поважний вік – уже не по мені. Але я завжди буду пам’ятати тебе з теплотою в серці. Можливо, та ні, чому можливо – напевно, як нікого із твоїх попередників.

Ну і от, прийшов час змін. Я думав-думав, що взяти на зміну. Треба ж було просто телефон для дзвінків і будильника, більш нічого мене в ньому не цікавить. Як уже сказав раніше – були б сіменси, взяв би щось на дві сімки без вагань. Але Сіменс помер. І з телефонів мого мобільного дитинства залишилася, здається, лише Нокія. А у неї, до того ж, два роки тому вийшла така ретро-версія 3310. І хоч у мене оригіналу ніколи не було (коли вони були у фаворі, не мав на них грошей, а потім змінилися часи, та й сама Нокія припідзатихла) – але повз таке ретро пройти не зміг. Тому відтепер буду дзвонити тим людям, кому я ще дзвоню, а не пишу – з отакого от “старорежимного” телефончика 🙂